Сон про дорогу
Тривожний сон.
Фрагменти стіни, фрагменти стелі
і вікна моєї кімнати.
Намагаюся прокинутися — і не можу.
Нарешті неймовірними зусиллями стаю.
Запізнююсь. Вибігаю.
Ледве втрапляю у маршрутку.
Іду в метро.
У переході з “Театральної” на “Золоті Ворота”
величезний аншлаг.
Нарешті вибігаю з метро,
добігаю до дверей ліфту…
Прокидаюсь!
Схоплююся з ліжка. Запізнююсь.
Вибігаю.
Долучаюсь до тісної компанії в маршрутці.
іду в метро.
У переході з Театральної” на “Золоті Ворота”
величезний аншлаг.
Прокидаюсь…
Іду в маршрутці, їду в метро. Долаю велелюдний перехід. Прокидаюсь!
Тепер усе ще реальніше.
Ну, думаю, спробую ще раз.
Вибігаю.
Маршрутка, метро, перехід, ліфт.
Тут з’являються мої співробітники, робота..
І ніби втрапила.
Принаймні досі не прокинулася.
Ні, думаю, годі.
Треба остаточно прокинутися,
перш ніж терпіти всю цю дорогу ще раз.
Щипаю себе за руку.
Пересвідчуюся, що все насправді.
Вибігаю.
Іду в маршрутці, їду в метро. Долаю велелюдний перехід. Прокидаюсь!
Тепер усе ще реальніше.
Ну, думаю, спробую ще раз.
Вибігаю.
Маршрутка, метро, перехід, ліфт.
Тут з’являються мої співробітники, робота..
І ніби втрапила.
Принаймні досі не прокинулася.
Галина Ткачук
Улюблений сайт літературної критики
