Франкфурт-на-Майні – місто, в якому з’явився на світ великий Ґете і де щойно завершився найвідоміший книжковий ярмарок світу. Хоча вислів «книжковий ярмарок», мабуть, найменше пасує для означення цього гігантського навколо-книжкового форуму, де часом здається, що книжка є предметом культу.
Почесний гість – Ісландія
Почесним гостем книжкової виставки-2011 була Ісландія. Аби представити літературні традиції й сучасне письменство цієї крихітної країни, було організовано близько 300 подій і запрошено 39 ісландських письменників. Вражають кількість видань, підготовлених до ярмарку: 111 німецькомовних видавництв випустили 230 нових книжок про Ісландію (серед іншого – художня й документальна літератури, антології та новий переклад Ісландської Саги). Інтерес до ісландської літератури проявляють й інші видавництва з-поза німецькомовного світу. Нещодавно AmazonCrossing придбало права на 10 видань, переклади яких мають незабаром вийти друком.
«Неймовірна Ісландія» (як означила себе гаслом країна-гість) вразила національним павільйоном, головною ідеєю якого було показати країну літератури й надзвичайно красивої природи. У темному залі, де-не-де освітленому лампами, розмістилася затишна літературна кав’ярня, яку оточували великі екрани з безперервними відео-інсталяціями – портретами людей, які читають книжки, а також панорамами Ісландії.
«Багато хто з ісландців мають у себе вдома власні невеликі бібліотеки, – розповідає директор ісландської експозиції Холдор Гудмундссон (Halldór Guðmundsson), – якби не було цього живого інтересу до літератури, нашому невеличкому незалежному видавничому сектору, який нараховує 30 видавництв, важко було б існувати в такій маленькій країні. Ми приносимо традицію наших домашніх бібліотек сюди, у Франкфурт, а з нею – і самих ісландських читачів».
Література справді міцно закорінена в повсякденне життя ісландців. У середньому кожен із 318-тисячного населення купує 8 книжок на рік. У Рейк’явіку книгарні зачиняються пізніше, ніж деякі офіси. Завдяки тому, що ісландська мова практично не зазнала змін із часів середньовіччя, майже кожен, хто нею володіє, має змогу читати в оригіналі давні писемні пам’ятки.
Глобальні тенденції
Про важливість для видавничої індустрії електронних книг ніхто вже у принципі не сперечається. Друковані та електронні видання співіснуватимуть у майбутньому, – вважає директор ярмарку Юрґен Боос (Juergen Boos), а видавці, у свою чергу мають пристосовуватися до мультимедійності. На книжковому ринку Німеччини електронні видання становлять поки що тільки 1%, але за прогнозами в найближчі п’ять років він зросте у 5-10 разів.
Водночас орієнтація книги на інтерактивність ставить додаткові проблеми з продажем авторських прав, і це також було темою окремої дискусії під час Франкфуртського ярмарку. Так само, як піратство у книжковій галузі, адже нині близько 60% електронних книг поширюється нелегально. Методи для боротьби з цим видавці пропонують різні: від жорстких законів і штрафів до більш гуманних – випускати одночасно і паперову, й електронну книжки, й аудіоверсію.
Фахівці видавничої галузі розповідали про вже наявні методи боротьби з піратством. Так, Асоціація видавців Великобританії (The Publishers Association) заснувала онлайн-сервіс, який дозволяє його членам відслідкувати ті сайти, де нелегально розміщується контент. Офіційне звернення до адміністраторів таких сайтів із проханням видалити інформацію є ефективним у 86% випадків, –розповідає Ричард Моллет (Richard Mollet), директор Асоціації видавців.
Головні редактори видавництв теж обмірковують свою роль у сучасному видавничому процесі (та його все більшому оцифруванню). Головні редактори з Великобританії та Німеччини провели зустріч, що почалася з несподіваного питання модератора про найбільш невдалий видавничий проект. Такі, як виявилося, були й у досвіді Алана Семсона (Alan Samson, Weidenfeld & Nicolson, Лондон), коли він особисто змушений був стояти на вулиці й роздавати примірники з нерозпроданого кількасоттисячного накладу видання мемуарів однієї знаменитості, і в Дороті Сіліґер (Dorothee Seeliger, Gräfe & Unzer, Німеччина), яка мала досвід випуску кулінарної книги накладом 50 тисяч примірників, жодного з яких досі так і не було продано.
У ситуації більш прискореного процесу книговидання редактори змушені бути мобільнішими та гнучкішими й пристосовувати текст до певного носія: чи то друкованого видання, а чи електронного. Останнє, як зазначила Дороті Сіліґер, із її точки зору не обов’язково має бути здійснено прискореними темпами, а радше комплексно, адже електронний формат ставить свої вимоги до подачі інформації.
Роль редактора тимчасом зростає. Як розповіла пані Дороті, редактори самі частіше називають свою професію «керівник проекту», адже це передбачає ширші обов’язки: крім, власне, редагування текстів ідеться й про передбачення реалізації видання, його просування, контакти з авторами.
Звісно, пересічних читачів на ярмарку цікавлять не лише книжки, але й можливість зустріти авторів. Цього року Франкфурт відвідали такі відомі письменники, як Умберто Еко й лауреат Нобелівської премії з літератури 2010 року Маріо Варґас Льоса, у складі ісландської делегації – відомі автори детективів Арнальдур Індрідасон (Arnaldur Indriðason) та Ірса Сігурдардоттір (Yrsa Sigurðardóttir).
Лауреатом Німецької літературної премії став письменник, режисер і перекладач Ойґен Руґе (Eugen Ruge) за свій роман «У сутінкові часи» («In Zeiten des abnehmenden Lichts»), а премію миру Спілки німецьких книгарів отримав алжирський публіцист і письменник Боалем Сансал.
Умберто Еко представляв свій новий роман «Празький цвинтар». Його півгодинне публічне інтерв’ю привернуло увагу сотень відвідувачів ярмарку. За цей час принадний італійський письменник встиг розповісти про свою пристрасть до колекціонування рідкісних книжок («Вони красиві, їх приємно торкатися і вони дарують сексуальне задоволення. Пишаюся, що маю в колекції безперечно найкрасивішу книжку у світі – Hypnerotomachia Poliphili (1499), видавництва Альдуса Мануціуса, як припускають із ілюстраціями Ботічеллі»), про документи-фальшивки, які змінюють хід історії та типові методи побудови образу ворога в масовій свідомості в різні історичні часи.
А що ж ми?
Україна в цій невеличкій моделі світового книжкового процесу виглядала непомітною. Уже традиційно. Невеликий стандартний стенд було заповнено на диво різною й далеко не завжди найкращою продукцією видавництв (видавничий дім «Розумна дитина», харківські видавництва «Торсінг Плюс», «Весна», «АССА», «Соло», видавництво й друкарня «Таврида» (Сімферополь), «Созидание», «Либідь», «Навчальна книга «Богдан», «Нора-друк»).
В інших тематичних залах було представлено окремі стенди видавництв літератури для дітей – «Скіф» (Донецьк), «Егмонт Україна», «Пелікан» (Харків) та видавництва «Картографія».
Лідія Лихач, директор видавництва «Родовід», яке вперше представило у Франкфурті свої мистецькі видання на окремому невеликому стенді поряд із видавництвами Берлінського музею, Ермітажу та музею Російського мистецтва, зазначила, що книжки про українське мистецтво викликали неабияку цікавість. Більше того, з кількома закордонними видавництвами «Родовід» провів перемовини про спільні видання.
Утім, образ сучасної української книжкової галузі, що вимальовується при огляді національної експозиції, є вкрай мізерним. Із цим погоджуються всі: і самі видавці, і відвідувачі, і літератори. «Україна представлена дуже скромно, скромніше від нас тільки Білорусь. Але добре, що без помпи, що немає короваю, вишиванки. Якось у нас так від однієї крайності до іншої, хоча це не крайність, це, швидше, наша реальність», – говорить письменник Андрій Курков. Загалом від ярмарку та від життя, яке тут вирує, він має гарні враження. Не дивно, адже у Франкфурті Андрій Курков мав насичену програму: презентував переклад німецькою першого тому трилогії «Географія одиночного пострілу», який вийшов у видавництві «Haymon Verlag» в Австрії, мав три виступи на самому ярмарку й один – на центральному вокзалі в цікавому форматі привселюдного читання. До слова, Юрій Андрухович також успішно представив переклад німецькою свого роману «Перверзія» (видавництво «Suhrkamp Verlag»).
Працювали у Франкфурті й літературні агенти з України. Оксана Янчук, керівник літературної агенції MSBrand Corporation, поділилася своїми враженнями від виставки: «Уже вкотре нас у першу чергу вражає надзвичайно чітка й продумана організація заходу. Попри те, що виставку щодня відвідують тисячі людей, одночасно відбувається сила-силенна різноманітних заходів, тут не побачиш черг, затримок чи штовханини. Ставлення до учасників і відвідувачів надзвичайно доброзичливе, ти постійно відчуваєш – про тебе піклуються, твої побажання негайно враховують. Нам просто необхідно переймати такий досвід. У спеціальному залі для літературних агентів ми провели близько тридцяти зустрічей із редакторами відомих європейських видавництв, яким було представлено наш цьогорічний оновлений каталог. Цього року ми також значно активізували діяльність, спрямовану на промоцію саме дитячих і підліткових творів».
Для тих, хто просуває українську книгу за кордоном, і досі є актуальною відсутність програми підтримки перекладів із української, та й узагалі державної підтримки культурної промоції нашої країни. «Я думаю наступного року справді треба згуртуватися видавцям і зробити збірний стенд «Книги з України», – вважає Елеонора Сімонова, директор видавництва «Нора-друк». –Домовитися, щоби була генеральна забудова стенду. Ще один шлях – це через асоціацію видавців. Але треба це обговорювати вже тепер». Однак скаржитися вже вкотре на ті самі проблеми набридає. Залишається хіба шукати вихід. Отож, чи не краще це робити разом і продумано?
Усі фото Анастасії Денисенко.
