Свіже відчуття дійсності

“Насичені образи, що просвічуються”

Транстрьомер “через насичені образи, що просвічуються, дає нам свіже сприйняття дійсності”. Таке коротке й влучне формулювання обрав Нобелівський комітет, оголошуючи цьогорічного лауреата найпрестижнішої літературної премії світу — шведа Тумаса Транстрьомера. Краще й не скажеш: образи Транстрьомера справді “насичені”, справді “просвічуються”, й таки дають нам “свіже сприйняття дійсності”. Образні мову й бачення поета критики відзначали віддавна — ще з часу “17 віршів” його поетичного дебюту далекого 1954 року.

“17 віршів” — поетичний дебют
Народився Тумас Транстрьомер 1931 року у Стокгольмі. Його мати була шкільною вчителькою, а батько — журналістом. Батьки рано розлучилися, і Транстрьомера виховувала мати. По закінченні школи юний поет вступив до Стокгольмського університету, де вивчав історію літератури, поетику, історію релігії та психологію. Саме як психолог за фахом Транстрьомер працював паралельно з творчою працею.

Уже згадана збірка “17 віршів” стала одним із найуспішніших літературних дебютів 1950-х рр. у Скандинавії: за словами критиків, образи буквально “вистрибували зі сторінок” юного генія. Перший вірш збірки має відповідну назву — “Прелюдія”. І починається він так:

Пробудження – парашутний стрибок зі сну.
Вільний од удушливого виру, подорожній
занурюється в зелену зону ранку.
Пер. Лев Грицюк

Зауважмо, що пробудження тут — не підйом, не рух угору, а стрибок, падіння. Такі парадокси супроводжуватимуть читача Транстрьомерової поезії впродовж усієї його кар’єри. Поет постійно балансує на межі між фізичною та метафізичною дійсностями. Невидиме він робить тактильним.

“17 віршів” також показали зацікавлення Транстрьомера природою та музикою. У подальших збірках поета бачимо також рух від природи до міських сцен, міських образів. Транстрьомер стає чільним поетом свого покоління — це визнають і критики, і читачі.

“Писати музику”
“Писати музику” — таке завдання ставив перед собою Транстрьомер, створюючи поему “Östersjöar” (1974), що можна перекласти як “Балтійські моря” або “Балтики”. У цьому творі він збирає фрагменти фамільної хроніки з острова Рунмарьо (Runmarö) у Стокгольмському архіпелазі, на якому жив його дідусь-лоцман. Тут, у старому будинку, Транстрьомер проводив багато незабутніх літ у дитинстві.

До речі, Транстрьомер — не тільки поет, а й піаніст. І коли 1990 року він унаслідок інсульту майже цілком утратив здатність говорити, це, однак, не зупинило Транстрьомера від музикування: спеціально для нього композитори пишуть твори для однієї руки.

Перекладений понад 60 мовами
Світова популярність прийшла до Транстрьомера в 1960-х рр. Саме тоді його вірші англійською мовою опублікував у США поет і перекладач Роберт Блай. Нині ж Транстрьомера перекладено на понад шістдесять мов, зокрема, й на українську. Можна не сумніватися, що після Нобелівської премії кількість перекладів цього шведського поета зросте.

Транстрьомер також перекладає — 1999 року вийшла збірка перекладів Транстрьомера за назвою “Тлумачення” (поезія німецьких, угорських, американських та британських авторів).

Надто “поетичний”?
У 1960-70-х шведського поета критикували, що він, мовляв, надто вже “поетичний” і замало “політичний” поет. Однак критичний погляд на його вірші тих часів показує, що важливі міжнародні питання не залишалили Транстрьомера байдужим. Проте він обирав не спрощену мову гасел і транспарантів, а концентровану образність справжньої поезії. Поет скрізь шукав заманливу “таїну” (див. збірку “Den stora gåtan” (“Велика таїна”) (2004)), що ховається в щоденній реальності. У секуляризованій Швеції й релігія була для нього цією “великою таїною”.

“Спогади бачать мене”
Автобіографія Транстрьомера про його зростання в 1930-40-х рр. називається “Спогади бачать мене” (1993). У поета є й однойменний вірш:

Червневий ранок, ще вставати рано,
але запізно, аби знов заснути.

Я мушу вийти з дому в зелень, повну
спогадів, що мене проводять поглядом.

Їх не помітно, бо вони зливаються
із фоном, бездоганні хамелеони.

Вони так близько – чую їхнє дихання,
хоча птахи співають так оглушливо.
Пер. Юлія-Ванда Мусаковська

Хайку Транстрьомера: концентрація й образність
Конкретність на тлі вражаючих метафор — так можна схарактеризувати поезію Транстрьомера. Збірки поета 1990-2000-х рр. показують, що він рухається до ще меншого формату та ще вищого рівня концентрації. Чи не найпоказовішими в цьому плані є експериментальні “haikudikter” (“хайку-вірші”), як Транстрьомер сам їх називав. Писати хайку він почав 1959 року, коли відвідав колегу-психолога, який працював у підлітковій в’язниці в Гелльбю, що біля Ескільстуни. Тоді Транстрьомер написав 9 хайку, які вийшли друком щойно 2001 року. Книжка називається “В’язниця”. Я спробував перекласти одне з цих пронизливих хайку:

Не такі життя:
краса виживає у
татуюваннях.
Пер. Лев Грицюк

У збірці 2004 року “Den stora gåtan”, що можна перекласти як “Велика таїна”, Транстрьомер включив 45 хайку, які він писав упродовж понад 40 років. Ось кілька з них:

Орхідеї. Повз
Пропливають танкери.
Місячна повня.

Дуби та місяць.
Світло й тихі сузір’я.
Холодне море.

Сонце заходить.
Наші тіні — велетні.
Скоро тінь — усе.

Ніч тече собі
зі сходу на захід у
темпі місяця.

Дві бабки, одна
із одною зчеплені,
продзижчали повз.

Біле сонце до
синьої гори смерті
самотньо біжить.

Твердині, чуже
місто, холодні сфінкси,
пусті арени.
Пер. Лев Грицюк

 

Нобель-2011 — світова слава Транстрьомера
Із присудженням 6 жовтня 2011 року Транстрьомерові Нобелівської премії можна сподіватися, що Tranströmer Studies отримають нове дихання: 2011 року перевидають “Юнацькі вірші Транстрьомера” (2006), що далі, то більше якісних досліджень творчості поета. І хоча інтернет-опитування на сайті Нобелівських премій показує, що з понад 8 тисяч респондентів Транстрьомера не читали 87% (!), найпрестижніша літературна премія світу, без сумніву, цементує його репутацію як провідного шведського поета ХХ сторіччя.

І наостанок — ще один вірш Транстрьомера:

ДО-МАЖОР

Коли він ішов по вулиці після побачення,
сніг кружляв у повітрі.
Зима прийшла,
поки вони кохалися.
Ніч світилась білим.
Від радості він ішов швидко.
Ціле місто схилялось перед ним.
Усмішки перехожих –
всі усміхалися за піднятими комірами.
Було так вільно!
І всі знаки питання оспівували присутність Бога.
Так він думав.

Музика звільнилась
і вийшла у шалений снігопад
довгими кроками.
Все було на шляху до ноти «до».
Тремтячий компас вказував на «до».
Година понад стражданнями.
Було так легко!
Всі усміхалися за піднятими комірами.

Пер. Юлія-Ванда Мусаковська

(Більше віршів Тумаса Транстрьомера в перекладах Юлії-Ванди Мусаковської можна почититати тут.)