У дорозі на Флориду

Сполучені Штати Америки в ХХ столітті відіграли надзвичайно важливу роль на літературній мапі світу. Якоюсь мірою розвиток постмодерністських інтенцій став можливим саме завдяки технологічним інноваціям, що утверджувалися в американській дійсності. Наприклад, розвиток інтернет-технологій позначився на розвитку гіперреальності як новітнього високотехнологічного різновиду інтертекстуальності та цитатного мислення другої половини ХХ ст. Водночас, Америка настільки велика, що в ній є «ділянки», на яких рівень літературної творчості може зашкалювати, а на інших, навпаки, стриміти до нульової позначки.

Не викликають подиву словосполучення «літературний Нью-Йорк», «літературний Лос-Анджелес». Проте чи існує словосполучення «Літературна Флорида»? Мабуть, таки існує. В цьому я мав можливiсть переконатися нещодавно, мандруючи американським Пiвднем. Свого часу в Кей-Весті, найпівденнішому містечку США, працював над своїми романами Ернест Гемінґвей.  Сюди вiн переїздить одразу після того, як завершує роботу над найуспішнішим своїм романом «Прощавай, зброє!» (власне, редагування останніх розділів відбувалося саме тут, у родинному будинку), а також пише збірку оповідань «Сніги Кіліманджаро». Поштовхом до переїзду письменника стала сумна звістка — самогубство батька. Ернест усамітнюється в цьому маленькому містечку, часто рибалить, запрошуючи на «чоловічі посиденьки» біля озера уже також класикiв американської лiтератури Джона Дос Пассоса та Макса Перкінза.

Нині, до речі, існує чудовий Національний музей Гемінґвея у Кей-Весті (на 907 Whitehead Street). Із 1968 року Музей вважається державною власністю. Цей будинок має свою історію. Його було придбано початково за 8000 доларів і продано одразу після смерті Гемінґвея. Він є першим будинком на острові, в якому ванну кімнату збудовано на другому поверсі. В цій ванні використовують лише дощову воду, яку збирають на горищі за допомогою особливої системи. 1988 року цей будиночок став знімальним майданчиком для фільму про Джеймза Бонда.

Сам Гемінґвей мешкав тут із 1931 до 1939 рр. Нині цей будинок-музей славиться ще однією прикметною рисою, що залишилася від власника. Як відомо, письменник просто обожнював котів. Коли він жив у цьому маєтку, то мав 7 котів. Працівники Музею досі намагаються притримуватися цієї «котячої традиції» Гемінґвея. щоправда, видається, що нині котів у будинку значно більше, і переважають великі чорні кицьки. Проте Гемінґвей любив не лише котів, а й бокс. Він навіть установив у садку справжню боксерську грушу і платив місцевим боксерам за те, щоб вони побоксували з ним.

Нині на півдні Флориди, в Маямі, живе відомий сучасний американський письменник, лауреат Пулітцерівської премії, Дейв Баррі. Нині він працює переважно як літературний оглядач і сатирик-публіцист, який гостро критикує політику керівництва США.

І все ж таки Флорида на літературній мапі США не видається досить помітним регіоном. Вікіпедія подає лише 8 імен письменників (причому українському читачеві буде відомий переважно той-таки Гемінґвей iз-помiж решти), які мають хоча б якийсь стосунок до Флориди. Натомість голлівудських зірок, акторів і співаків, тут народилося і мешкало чимало… Про Флориду радше можна говорити як про американську столицю туризму через тропічний і субтропічний клімат, аніж як про столицю книжки.

Одним із важливих міст у Флориді можна назвати Орландо, розташоване неподалік Атлантичного океану. Що пересічний читач знає про Орландо? Хтось, можливо, згадає роман Вірджинії Вулф із однойменною назвою. Проте в цьому романі-манніпеї, за визначенням Бахтіна, Орландо — лише ім’я літературного персонажа, який змінює свою статево-ґендерну належність. А так Орландо — це американське місто розваг, у центрі якого розташовано Дисней-ленд, у якому представлено величезні химернi скульптури найрозтиражованіших персонажів американської масової культури — від Міккі Мауса до Ґуффі.

Все ж таки моя мандрівка в пошуках «літературного Орландо» не зазнала фіаско. Навколо цього мiста є чимало письменницьких резиденцій. У Сполучений Штатах створено National Writers Union — щось на кшталт нашої Національної спілки письменників. Щоправда, у Штатах ця організація є добровільним об’єднанням літераторів, радше своєрідним творчим клубом за інтересами. Проте ця організація володіє мережею резиденцій (будиночків для відпочинку), які в різний час надаються для письменників, котрі хочуть усамітнитися й писати. А в самому серці Орландо, в районі College Park, розміщена ще одна письменницька резиденція. Проте вона має особливе значення для світової й американської літератури.

Саме тут Джек Керуак чекав на славу від роману, що став «маніфестом» американської бітницької літератури, — «В дорозі» (який, до речі, нещодавно переклала Богдана Павличко). Цікаво, що цей роман за його історичним і соціокультурним значенням у Америці часто порівнюють із романом «Сонце також встає» Гемінґвея — своєрідним маніфестом втраченого покоління 1920-х років. Обидва твори було написано під палючим сонцем Флориди. «В дорозі» було створено під впливом автомобільної поїздки країною, яку Керуак здійснив із Нілом Кеседі. Оповідач, Сел Передайз, супроводжує своїх друзів у чотирьох окремих поїздках, коли вони подорожують країною, проводячи час у Колорадо, Каліфорнії, Вірджинії, Нью-Йорку та Мексиці. Головнi герої мають своїх реальних вiдомих прототипiв. Карло Маркс — це Аллен Ґінзберг, а Ніл Кеседі — Дін Моріарті.

У будиночку на 1418½ Clouser Avenue в Орландо Керуак написав свій інший роман, який, проте, зазнав нищівної критики, — «Волоцюги Дхарми» («The Dharma Bums»). Цей роман було написано на одному подиху з 26 листопада до 7 грудня 1957 року. Шість років тому Керуак уже використав аналогічну манеру для написання епохального роману «В дорозі»: цей твір було написано на стрічці телеграфного паперу завдовжки в 6 футів. Проте цього разу Керуак одразу взяв аж 10 футів, аби убезпечити себе від переривання роботи. Керуак був письменником «одніє доби» — він мусив усамітнюватися в тиші орландського Коледж-парку, щоб невтомно працювати. Свої останні дні земного життя він провів також під сонцем Флориди — Керуак зазнав черевної кровотечі і помер удома 21 жовтня 1969 року в американському Санкт-Петербурзі, за кілька годин їзди від Орландо.

Нині маєток Джека Керуака в Орландо видається дивовижним анахронізмом. Треба зауважити, що зазвичай у Флориді будинки в містах і містечках доволі нові. Це пов’язано з тим, що після кожного чергового цунамі чи торнадо життя потрібно наново відновлювати. Проте в Коледж-парку будинки вражають своєю історичністю — чомусь стихія не вельми любить заходити в цей район. Нині Коледж-парк — це суто мистецька частина міста, в ній мешкають режисери, письменники, співаки, тобто творча інтелігенція Флориди. На цьому тлі маленька хатинка Джека Керуака видається таки анахронізмом. Вона належить Письменницькій асоціації в США. Щороку сюди приїздять молоді автори, які отримують письменницькі ґранти від Асоціації.

Як зазначено на табличці на дверях до будинку: «Обережно! Не стукати! Можливо, саме зараз письменник працює над черговим шедевром, який зможе повторити успіх роману «В дорозі»…». Поряд із будинком росте величезний дуб, якому вже майже два століття. Коли мені випало побувати в Орландо, то саме в цей час «будиночок Керуака» був вільний, ніхто в ньому не працював над створенням нового шедевру. Зрештою, не можна сказати, що ця хатинка є місцем культурного паломництва, як будинок Гемінґвея у Кей-Весті, хоча добиратися туди значно тяжче. Зрештою, Керуак навіть у Штатах належить до когорти специфічних авторів.

Нині відвідувачі Флориди більше орієнтовані на індустрію масових розваг: відвідати Дисней, проїхатися на «Харлеї». Маленька вуличка Clouser Avenue залишається в затінку, схована від людського ока за численними в’язами та ресторанчиками орландського downtown-а. Керуак жив у постійних мандрах Америкою, немов волоцюга, підсилюючи свої враження наркотичним допінгом. Проте писати він міг тільки в абсолютному спокої, коли ніщо не перериває його праці.