Краків, місто польських королів, проводити урочистості любить і вміє. А на початок травня цього року випало аж два великі святкування, пов’язані з пам’яттю всесвітньовідомих краків’ян. Із першого травня колишня польська столиця пишно святкувала беатифікацію Папи Римського Івана Павла ІІ, а вже дев’ятого травня стартував Другий фестиваль Чеслава Мілоша “Родинна Європа” — найголовніша подія Року Чеслава Мілоша, проголошеного у Польщі та Литві на честь сторіччя від дня народження нобелівського лауреата.
У ці дні неможливо бути в Кракові і не знати про фестиваль, адже увесь міський простір тут просякнутий Мілошем. Кожна книгарня (а Краків славиться великою їх кількістю) виставляє на вітрині книжки Мілоша та про нього, у кав’ярнях до кави пропонують цукор та тістечка в упакуваннях із логотипом Року Мілоша, численні афіші рекламують різні події та зустрічі в рамках фестивалю, а у центрі міста можна зустріти “носіїв поезії” – людей, одягнених у футболки з цитатами віршів нобелянта. Це не кажучи вже про те, що людина, більш-менш заангажована у справи літературні, з дев’ятого до п’ятнадцятого травня була просто-таки приречена щохвилини зустрічати у Кракові знайомі обличчя, адже на святкування сторіччя нобелянта з’їхалося близько двохсот поетів, письменників, перекладачів та літературознавців.
Якщо вже говорити про літературну та літературознавчу складові фестивалю, то варто зазначити, що домінувала все-таки друга. Адже Другий фестиваль Чеслава Мілоша мав три структурні частини: власне сам фестиваль, наукова конференція “Мілош і Мілош” та перекладознавчий семінар “Мілош 365”.
Та й у рамках самого фестивалю вечори поезії поєднувалися з великою кількістю подій “довкололітературних”, як-от: вечори спогадів, презентації книжок, дискусії “довкола книжок”, розмови на теми, важливі для розуміння феномену Чеслава Мілоша. Та й сама назва фестивалю – “Родинна Європа” – спонукала до розмов про багатокультурність і національну ідентичність в сучасному світі, про нове розуміння Європи та європейця. Особливої гостроти ці теми набували з того погляду, що чимало учасників фестивалю з політичних причин перебувають нині або перебували раніше в еміграції.
Одним із акцентів фестивалю став збір підписів на підтримку видатного білоруського поета Уладзіміра Някляєва, переслідуваного владою своєї країни.
Усі численні події фестивалю відбувалися у старих костелах та синагогах, у кав’ярнях та університетських аудиторіях, але найголовнішим місцем зустрічі став “Павільйон Мілоша”, цікава тимчасова споруда, зведена на Щепанській площі біля театру імені Юліуша Словацього. Саме тут відбулося урочисте відкриття фестивалю, а після нього — презентація книжки, яку називають одним із найголовніших видань, підготовлених до цьогорічного фестивалю. Йдеться про ґрунтовну (майже 1000 сторінок) біографію Чеслава Мілоша, написану науковцем із Варшави Анджеєм Франашеком, і яку видало відоме краківське видавництво “Знак”. Як зазначив на презентації професор Ягеллонського університету Маріан Сталя (Marian Stala), ця біографія настільки докладна й так добре продумана, що кожен із тих, хто матиме нові ідеї написання біографії Мілоша, мусить розглядати цю працю як важливу точку відліку.
Серед “зіркових гостей” “Родинної Європи”, іменами яких афіші заманювали глядачів і слухачів, були Адоніс (Adonis), один із найвідоміших сучасних арабських поетів; лауреатка нобелівської премії краків’янка Віслава Шимборська; китайський поет та дисидент Бей Дао (Bei Dao), один із найвідоміших у світі польських поетів Адам Загаєвський; поет-нобелянт із Сент-Люсії Дерек Волкотт (Derek Walcott); популярна британська письменниця Зеді Сміт (Zadie Smith) та Олег Лишега, якого читачам ЛітАкценту, звісно, представляти не потрібно. На жаль, Дерек Волкотт через хворобу не зміг бути присутнім на фестивалі, натомість усі інші заплановані зустрічі відбулися велелюдно та навіть із приємними несподіванками. Серед найприємніших сюрпризів — на читаннях у Костелі Божого Тіла Віслава Шимборська презентувала дві свої нові неопубліковані поезії.
Взагалі наповненими особливою містикою були поетичні читання фестивалю, що відбувалися вечорами у старих краківських храмах. Як зазначив на одному з таких вечорів поет із Індії Ашок Вайпеї (Ashok Vajpeyi), читання поезії у храмах — неймовірний, унікальний досвід, абсолютно неможливий, до речі, у його рідній країні.
Фестиваль Чеслава Мілоша — це й фестиваль перекладачів. У цьому контексті однією з найважливіших подій стало вручення нагороди Трансатлантик, яку польський Інститут Книжки присуджує щорічно найвидатнішим популяризаторам польської літератури за кордоном. Цього року нагороду отримала Власта Дворацкова (Vlasta Dvořáčková), чеська поетка та перекладачка творів Адама Міцкевіча, Чеслава Мілоша, Тадеуша Ружевіча, Віслави Шимборської, Збігнева Герберта та інших польських поетів.
Заключним акордом фестивалю став поетичний вечір, проведений у синагозі Темпель, що мав назву “Велике князівство поезії”, за якою легко вгадується “Велике князівство Литовське”. Ідея таких читань належить… Чеславу Мілошу. Саме він запропонував організаторам першого літературного фестивалю, який відбувався за його патронатом, ідею “Зустрічі поетів Сходу і Заходу”. Цікаво, що поети з України (Олег Лишега), Білорусі (Андрей Хадановіч), Литви (Томас Венцлова) та Росії (Олег Чухонцев), країн — східних сусідів Польщі презентували тут, у Кракові “Схід”.
Хоча Другий фестиваль Чеслава Мілоша завершився, рік Мілоша ще навіть не добіг середини, тож чимало запланованих подій залишається попереду. Зокрема триває проект “Листи до Мілоша”, організований європейською мережею літературних центрів Halma (Україну в цьому проекті представляє Остап Сливинський). Заходи, присвячені сторіччю нобелянта, заплановані також у Познані, Вроцлаві, Варшаві.
