Дух часу, що ховається в деталях

Поділитися
Tweet on twitter
Стіг Ларссон. Фото sweden.se
Стіг Ларссон. Фото з сайту sweden.se

Чортів Калле Блумквіст
Лізбет Саландер/Стіг Ларссон

Розповідь про Стіга Ларссона, його книги і героїв доведеться почати так само, як це робили сотні журналістів по всьому світу. Оскільки на початку була легенда.

Стіг Ларссон – шведський журналіст, публіцист, поет, драматург, кінорежисер, видавець, борець з неонацизмом. Геніальний белетрист, який отримав світове визнання і популярність уже після смерті. Хоч, як могли б уточнити різні заздрісники,  «завдячуючи своїй смерті», тому, що багато хто схильний пояснювати світовий феномен «ларссоманії» драматичною історією життя самого Ларссона, який помер у віці 50 років, так і не потримавши в руках сигнальні примірники циклу «Мілленіум».

Підписати контракт на публікацію йому вдалося не з першої спроби. Один видавець, котрого світові ЗМІ зі статті у статтю порівнюють з рекорд-компанією, яка свого часу проґавила дебют Бітлз, відмовив Ларссону, навіть не відкривши рукописа. Згодом Ларссон уклав угоду з одним із найбільших видавництв Швеції, яке відчуло потенціал книг «Мілленіума». Права на переклад циклу активно продавалися на світових книжкових форумах навіть ще до виходу першої книги у Швеції.

Нині книги Ларссона вийшли більш, ніж у 40 країнах. Загальний наклад трилогії перевищив 20 млн. примірників. Біографії Ларссона з’являються одна за одною, одразу в перекладах кількома мовами. Твори Ларссона спричинили світову хвилю зацікавлення «скандинавським детективом» – десятки видань і перекладів, що з’являються по всьому світу, потроху відтіснюючи попередній світовий «мистецький тренд» – захоплення культурою сучасної Індії. Найавторитетніші видання світу публікують статті штибу «Чоловік, який передбачив світову кризу», або «Стокгольм Ларссона», порівнюючи ларссонівське Місто з Дубліном Джойса. Останнє особливо прикметно, оскільки тисячі шанувальників, маючи книги Ларссона за найліпший компас, їдуть у Стокгольм і мандрують манівцями міста, з’єднуючи таким чином простір вигадки з хронотопом реального світу.

Погодьтеся, що на тлі таких фактів тотальне мовчання українських критиків, журналістів та видавців виглядає трохи дивним. Хоча, можливо, кожен із них має свою правду, свою відмовку: для перших розповідь про белетристику/бестселер – абсолютний НЕ формат (додамо сюди ще зовсім «недитячі» обсяги книг та їх ціну), а для інших – цілковита НЕ гарантія, що українське видання зможе привабити читачів, адже голлівудська екранізація нині тільки планується.

Єдина інформація, що промайнула у загальному інформаційному шумовинні вітчизняних ЗМІ, – новина про те, що Ларссон став одним із найпопулярніших письменників минулого року. Але це вже аксіома. Нині хотілося б висунути

 

Стиг Ларссон. Девушка с татуировкой дракона: роман/ пер. со шведск. А. Савицкой. – Москва: Эксмо; СПб.: Домино, 2010

кілька теорій.

Писати про книги, навколо яких закручується серпанок легенд і приголомшливої статистики продажів, так само важко, як і їх читати. Будь-яка спроба відстороненого прочитання від початку приречена. Але ще цікавіше переступити через рекламні замовлення видавців та, що важливо, через упередженість щодо самого жанру – жорсткого трилеру. Переступити, аби, по-перше, отримати насолоду від читання, і, по-друге, напередодні виходу в Росії завершальної книги трилогії (у Великобританії, до слова, за 3 дні було продано 100 тис. екземплярів цієї частини), спробувати зрозуміти внутрішню механіку романів Ларссона. Як вони зроблені?

Ларссон постійно концентрує увагу читачів на деталях, диктуючи критикам стилістичну манеру і форму, в якій доводиться писати про його твори. Таким чином, зосереджуючись на основному, маємо свого роду міні-досьє, виконане в манері героїв трилогії «Мілленіум»:

герої – в центрі романів Ларссона перебувають двоє персонажів: Мікаель Блумквіст та Лізбет Саландер. Він – відомий журналіст, який прославився своїми викривальними статтями, воюючи за справедливість. У роботі в журналі «Мілленіум» він керується єдиним принципом: «Якщо є факти, про які мають знати читачі, їх треба обов’язково надрукувати». Вона – геніальний хакер, математик та аутистка з важким дитинством, божевільною юністю та мстивим теперішнім. Вона – «жінка, яка ненавидить чоловіків, які ненавидять жінок». Вона майстер бойових мистецтв, і для неї немає  перешкод. Вона краще за інших уміє визбирувати факти чужого життя, керуючись правилом: «Таємниці є у всіх». У світі Ларссона інтимна сфера грає не останню роль, тому Мікаель – ловелас, котрий уже 20 років має постійну коханку (водночас вона ж і його босс, і найкращий друг),  а Лізбет – «шалена бісексуальна подружка», яка боїться комусь довіритись і відкрити таємниці свого минулого. Вони, як і все сучасне суспільство, хоч і подорослішали, але залишились неконтрольованими і непідконтрольними дітьми, на що досить прозоро натякає Ларссон, називаючи своїх героїв іменами персонажів Астрід Ліндгрен – Калле Блумквіст та Пепсі-Довга Панчоха: він – любитель різноманітних загадок і таємниць, вона – дівчинка у різнокольорових панчохах, татуюваннях та пірсингу. Вони відчувають потяг один до одного, але не можуть переступити через свої звички, своє життя, що майнуло до їхньої зустрічі. І чутно тільки постійний рефрен, який вимовляє Лізбет: «Чортів Калле Блумквіст».

жанр і форма – книги Ларссона жодним чином не можна назвати детективом у чистому вигляді. Так, формально сюжет перших книг циклу – «Дівчина з татуюванням дракона» та «Дівчина, котра бавилась з вогнем» – обертається навколо вбивств і пошуку вбивці. У першому романі – вбивство, що спускає «гачок» оповіді, було скоєно 40 років тому, у другому ж – убивств кілька, але процес їх розслідування аж ніяк не є магістраллю сюжету. Викриття убивці не стає кульмінацією, виявляючись лише одним із логічних етапів розгортання оповіді Ларссона. Обидва романи мають замкнуті кільцеві композиції, де події кількох сюжетних ліній поступово замикаються і уроборосом кусають себе за хвоста. Таким чином, розкриття злочинів сорокарічної давності у «Дівчині з татуюванням дракона» – лишень одна зі сходинок перемножених фіналів, де кожен із акцентів знаходить своє власне місце.

The Girl with the Dragon Tattoo, by Stieg Larsson
The Girl with the Dragon Tattoo, by Stieg Larsson

Кожному з розділів обох романів передують епіграфи. У першому випадку – статистика домашнього насилля над жінками у Швеції, у другому – рівняння з підручника алгебри, який читає Лізбет. Кожен з епіграфів відображається у текстах, при цьому в другому романі Лізбет розмислює над всесвітньовідомою теоремою Ферма. І її суть, і спроба її обґрунтування виглядають цілковито не випадковими, більше того, логічними, з огляду на сюжет. Обидва романи – це гра з класичними сюжетами детективів і трилерів. Перший – герметичний детектив з пошуком вбивці на обмеженій території, відмежованій від зовнішнього світу, другий – варіація на класичну тему трилерів, де головного героя звинувачують у вбивстві, оголошують його поза законом, і він вимушений із подвоєними зусиллями шукати реальних убивць. В обох випадках Ларссон переінакшує класичну схему, розриваючи замкнутий простір острова, а також перетворюючи гонитву поліції і ЗМІ за героєм у варіант абсурдного реаліті-шоу.

деталізація – ця особливість поетики Ларссона змусила багатьох читачів пропускати цілі абзаци та сторінки, нарікаючи на невідредагованість текстів. Можливо, що й так. Але більш імовірно, що Ларссон досягає неймовірного градусу реалістичності за посередництва максимально деталізованого описування сповільненого повсякдення героїв (буквально: поїли там-то, випили каву з молоком, сходили на закупи, купили стільки-то, повечеряли канапками з сиром, замовили піццу, сиділи за ноутбуком до 3-ї ранку, встали о 12-й, сходили в душ і т.д.) і пришвидшеного екшену (сходив туди, озброївся тим-то, повернувся так-то, вдарив сюди-то з такою-то силою, відчув біль тут і тут і ще ось тут, прострелив голову у такому-то місці і лишився лежати там-то і т.д.).

Авторська маска Ларссона – це автор-деміург, схиблений на своїх героях.

Оптика Ларссона – це камера спостереження за героями твору, де кожен з персонажів другого і навіть третього ряду обов’язково обростає численними життєвими деталями, виявляючи неповторний профіль. Часто у різних джерелах згадується інформація, що «Дівчина з татуюванням дракона» свого часу увійшла до десятки улюблених книг іншого популярного автора – Стівена Кінга. Звісно, що дослідники згодом присвятять чимало сторінок пошуку паралелей між цими визначними письменниками, але нас наразі цікавить їхнє формування реальності вигадки/«фікшн» із м’яса реальності невигадки/«нон-фікшн». Обидва митці зазначають торгівельні марки, машини, географічні подробиці (Кінг при цьому може вибачитись перед своїми постійними читачами, якщо надто вільно повівся з географією місць, уже знаних ними за попередніми творами), психологічні деталі, створюючи, таким чином, абсолютно реальну нереальність, коли віриш усьому, що каже тобі автор.

Він тут деміург, і граєш ти за його правилами.

І куля в голові головної героїні – не обов’язково призводить до смерті, а стає поштовхом до виживання, пошуку виходу з могили, куди її закопали ще живою. У реальному й метафоричному сенсах цих слів.

Белетристика як така побудована на описуванні подій, які могли б мати місце у реальному світі. У випадку з романами Ларссона все інакше: вони описують події, які повинні були б статися у реальному житті.

тематичний рівень – за життя автор трилогії «Мілленіум» доклав чимало зусиль у боротьбі з неонацизмом. Герої його книг ведуть свою приватну війну з хворобами сучасного світу. Маю сумніви, що хоч один із західних оглядачів оминув увагою агресивно феміністичне спрямування творів Ларссона. В його художній реальності проблеми створюють чоловіки. Чоловіки – «свині», які ненавидять жінок. Психологічні та психічні травми впливають на формування особистості сильніше, ніж будь-яке виховання, визначаючи подальшу долю, подальше життя, що перетворюється на постійне намагання витравити власні жахи і страхи.

Не завдяки, а всупереч.

Обидва романи Ларссона розповідають про привиди минулого, які не відпускають теперішнє зі своїх пазурів. Ларссон, як письменник-психолог, проникає у минуле цілого роду, щоби віднайти і пояснити причини «Всього Цього Кошмару», проникає у минуле цілої країни, щоби зрозуміти чоловіка, здатного вбити жінку.

В романах Ларссона багато сексу і насилля, але для нього вони не ціль. Лишень засіб, метод, найбільш придатний для пояснення сучасного світу.

Ларссон С. Девушка, которая играла с огнем: роман/ пер. со шведск. И Стребловой. – М.: Эксмо; СПб.: Домино, 2010

Висновки, якщо такі ще потрібні.

Сучасний світ, яким, як відомо, правлять порно і гламур, перетворює будь-що на сенсацію, робить частиною своєї індустрії. Ще одним товаром, вибриком фабрики Снів. Нинішня світова «ларссоманія», звісно, зведеться нанівець намаганнями ділків від бізнесу вичавити максимум з історії життя Стіга Ларссона і його життєвих романів. Але варто зробити кілька прикінцевих зауваг, які глибше розкривають суть феномену Ларссона.

Свого часу я дуже радів з появи візуально неперевершеної, але геть пустої голлівудської забавки «300 спартанців». Я радів, що, нарешті, зняли кіно, яке не може мати продовження, оскільки з останнім спартанцем закінчилась сама історія. Нещодавно промайнула інформація, що розпочинається підготовчий етап до пріквелу, тобто історії, що передувала подіям оригінального фільму… Ларссон мав задум написати цикл «Мілленіум» із 10 книг, проте передчасна смерть завадила цьому. Маємо трилогію і плюс ще 100 чи 200 сторінок рукопису четвертої книги. Таким чином, історія Лізбет Саландер та Мікаеля Блумквіста закінчена. Читач не дізнається про них усього, не отримає «ексклюзивних» та безпомічних «Трьох мушкетерів через 150 років з усіма онуками на додачу».

Індустрія розваг обов’язково повторить помилку скандинавських кінематографістів, які спробували екранізувати Ларссона. Права на екранізацію купили продюсери кількох країн, звісно, що і без Голівуду не обійшлося. Але найбільша загадка захована у самих книгах Ларссона.

Позаяк вони не потребують екранізації, візуально вони абсолютно самодостатні. Будь-яка спроба буквальної візуалізації зробить кінострічку вигадкою, підробкою стосовно реальності, згубивши якраз псевдодокументальну достовірність книг Ларссона.

І останнє: кіноплівка згубить найважливіше – деталі, в яких Ларссону вдалося майже неможливе: схопити примарний та ефемерний Дух Часу.

Дух нашого часу з усіма його кризами, химерами і загрозами минулого, інформаційним тероризмом, вакханалією ЗМІ, збоченою сексуальністю, побутовим аутизмом почуттів, небажанням дорослішати та кричущою самотністю.

З останньою сторінкою закінчується історія. Хоч автор ще не все і сказав, але в пам’яті залишаються сотні імен, десятки життєвих історій, одиниці характерів і особистостей. І вибухаєш усміхом, вимовляючи пароль: «Чортів Калле Блумквіст»…

Олександр Михед – культуролог, літературознавець, куратор мистецьких проектів. Народився 1988 року. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Співробітник Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. Автор численних публікацій у провідних українських ЗМІ (від «Дзеркала тижня» й «Кореспондента» до «Українського тижня» і «Сучасності») та виданнях Німеччини, Сербії, Польщі, Чехії. Вибрані есеї перекладалися англійською, польською, сербською, російською мовами. Автор художньої книги «АмнезіЯ» (К.: "Електрокнига", 2013). Уривки книги перекладено англійською, німецькою та польською мовами. Книга стала підґрунтям для літературно-мистецького мультимедійного проекту «АмнезіЯ project: Відкрита платформа» (www.amnezia.in.ua). Персональний сайт: www.mykhed.com