Учора, 3 червня, на запрошення книгарні «Є» та Польського Інституту в Києві (у рамках спільного проекту «Європейський досвід: Польща») Київ відвідав Павел Поторочин — директор Інституту Адама Міцкевича, дипломат і менеджер культури, видавець і музичний продюсер. Ексклюзивний інформаційний партнер зустрічі — часопис «Український тиждень».
«Європейський досвід: Польща» – цикл зустрічей із видатними особистостями, котрі мають вплив на функціонування держави, створення образу Польщі у світі.
Розмова із поважним польським дипломатом від культури Павелом Поторочином розпочалася о 18.00 у книгарні «Є», що на вул. Лисенка, модерувала її Олеся Островська-Люта – керівник проектів у Благодійному фонді “Розвиток України”, куратор численних мистецьких проектів.
Павел Поторочин призначений на посаду директора Інституту Адама Міцкевича 2 червня 2008 року. Він випускник філософського факультету Варшавського університету, навчався також на факультеті історії. У 1980-ті роки був засновником і головним редактором підпільного студентського видавництва «SOLID»; згодом — власником видавничої групи компаній «Zebra». 1992 року став державним службовцем, працював на посаді президента правління Польської інформаційної агенції. Дипломатичну кар’єру розпочав 1995 року в Лос-Анжелесі як консул із питань культури. Лобіював присудження Анджею Вайді почесного «Оскара» за внесок у розвиток світового кіномистецтва. 2000 року очолив новостворений Польський Інститут (Polish Cultural Institute) у Нью-Йорку. Протягом п’яти років створив помітну на культурній мапі міста інституцію, що її діяльність висвітлювала, зокрема, «The New York Times». Наступні три роки Павел Поторочин працював директором Польського Інституту в Лондоні. Організував низку успішних театральних і музичних проектів.
Інститут Адама Міцкевича (ІАМ) є польською урядовою інституцією, що має за мету промоцію польської культури у світі та налагодження співпраці з іншими країнами (створений 1 березня 2000 року). За час свого існування Інститут реалізував близько трьох тисяч проектів у понад 20 країнах. (www.iam.pl). Серед наймасштабніших — рік Польщі в Іспанії (2001–2002), Австрії (2002–2003), Швеції (2003), Україні (2004), Німеччині (2006), Ізраїлі (2008–2009) та Великобританії (2009–2010).
«Подобається це комусь чи ні, але тепер культура – це не збіговисько естетів чи сфера дармоїдів, а прибуткова галузь економіки. У зоні євро індустрія культури становить 7 відсотків ВВП — більше, ніж хімічна промисловість, і вдвічі більше, ніж сільське господарство. Культура — експортний продукт і найкращий засіб для побудови позитивного іміджу країни», — резюмує Павел Поторочин.
Наведена цитата добре характеризує підхід нинішнього директора ІАМ до питань культурного експорту й культурної дипломатії. Він мислить у термінах інформаційного споживацького суспільства. На першому місці — максимальна присутність Польщі у віртуальному просторі («Чого немає в Інтернеті — не існує взагалі. Що є в Інтернеті — записано у вічність»). Головна засада культурної дипломатії ІАМ — пропонувати кожній країні те, що її найбільше цікавить у польській культурі. Директор Інституту переконаний, що не варто нав’язувати іноземцям польський погляд на польську культуру. Потрібно максимально повно представити її, щоб іноземці змогли вибрати, що саме їх цікавить.
Після низки цікавих і, часом, провокативних запитань від Олесі Островської-Лютої до розмови з Павлом Поторочиним приєдналися всі охочі. Зокрема, журналістка поцікавилася, чи погодився би пан Павел очолити Інститут Тараса Шевченка (або ж Лесі Українки), якщо такий колись буде створено, — і отримала схвальну відповідь. Щоправда, директор ІАМ дипломатично промовчав на запитання, скільки українському урядові коштуватиме найняти менеджера такого високого класу. Павел Поторочин загалом уникав говорити про фінансові аспекти. Так, на некоректне запитання про розмір заробітної плати працівників і директора ІАМ, він дав гідну відповідь: говорити про платню працівників він не має права, а його власна, хоч і могла би бути вдвічі більша, проте цілком задовольняє пана Поторочина. «Мені так подобається моя робота, що це взагалі диво, що мені за неї ще й платять», — сказав він.
Насамкінець репортер «ЛітАкценту» запитав у пана Поторочина, хто із сучасних польських письменників, режисерів, музикантів чи акторів йому до вподоби. Втомлений тривалою розмовою, директор ІАМ довго думав, а потім назвав режисера Войцека Смаржовскі (його «Дім зла», до слова, став лауреатом цьогорічного Міжнародного київського кінофестивалю за найкращий сценарій і найліпшу режисерську роботу). З молодих акторів Павел Поторочин вирізнив Мачея Стура, сина видатного актора й режисера Єжи Стура. Що ж до літературних творів, то чи не найпомітнішою книгою останніх років пан Поторочин назвав «Фабрику мухоловок» Анджея Барта. (Сподіваюся, українські перекладачі й видавці дослухаються до думки директора ІАМ і візьмуться перекладати роман Анджея Барта, до речі, вже частково перекладеного на російську (Иностранная литература. — 2010. — № 5).
Окрема подяка організаторам зустрічі з Павлом Поторочиним — Польському Інститутові та книгарні «Є». Спілкування з культурним менеджером такого класу було дуже корисним для всіх, хто завітав до книгарні, а надто — для українських чиновників від культури (якщо такі взагалі прийшли на зустріч).
