Американські літературознавці й критики, які займаються дитячою літературою яко гуманітарною наукою, неодноразово зазначали, що початок 1990-х років – це період «гігантизму» в дитячій літературі Північної Америки. Якщо їм вірити, то певний «гігантизм» простежується і в 2000-х роках. Єдине, що змінилося у виборі й виданні дитячої літератури за останні кілька років – це підхід до самого процесу читання. Якщо раніше вчителі й бібліотекарі радили дітям читати книги, керуючись виключно принципами «навчати і розважати», то тепер першочергово дотримуються встановленої на початку 2000-х років засади: «Не відвернути читача від книги».
У журналах про дитячу літературу «The Horn Book» і «Book Links» періодично публікуються статті вчителів літератури, які підбирають і складають списки книг для позакласного й літнього читання. Нещодавно Дін Шенейдер, учитель літератури у середній школі, виступив зі статтею, у котрій детально обґрунтував власний підхід до вибору дитячих і юнацьких книжок. Серед новинок він обирає літературу, що не є покликаною прищеплювати основні цінності, а слугує для демонстрації акту «читання» як основної і безперечної цінності сучасної дитини. Вчитель неодноразово стверджує, що дітям середнього шкільного віку найтяжче прищепити любов до книжки, бо в комп’ютеризованому і віртуалізованому суспільстві вони швидко дорослішають і стають надто критичними, навіть цинічними. Тож згідно з його поглядами, книга має бути захопливою, але не обов’язково пізнавальною чи такою, що розвиває. Цікаво, що за приклад Шенейдер бере два бестселери: книгу Лоїс Ловрі «Дарувальник» (науково-філософська фантастика), і фентезі Ріка Ріордана з серії «Персі Джексон та Олімпійці». Із запропонованих книг учні вибрали для дискусії книжку Ріка Ріордана. Вчитель пояснює дитячий вибір тим, що світ, який зображено в ній, є дуже близьким сучасній дитині. Натомість світ створений і утопічний, як у «Дарувальнику», дитині уявити —досить таки складно.
«Сучасна книжка для дітей перш за все повинна бути деталізованою, бо читач має відчути місце і героїв у нім. Саме з цього й починається бажання пізнавати». Дін Шенейдер наголошує, що виховувати читацький інтерес треба, безсумнівно, тільки з легкого читання, бо головне зацікавити дитину процесом. А вже згодом, згідно з його ж висновками, юний читач братиметься за книги з цікавістю і відкриватиме для себе більш складну літературу.
Втім, незважаючи на новітній підхід до читання, американські видавці та критики дуже серйозно ставляться до дитячої літератури. «Автори та ілюстратори, – каже Ейлін Джонстон, віце-президент видавництва Simon & Schuster, – є нашим досягненням. Без них не було б і нас… Вважаю, що найбільшим завданням для нас є віра в наших авторів та ілюстраторів. Віра, що великі чудеса трапляються»
Ринок дитячої літератури США досить перенасичений, отож дуже легко заплутатися, якщо не знати про те, що відбувається у його нетрях. Відтак уже понад двадцять років видавництво F+W Publications видає щорічну книгу «Книжковий ринок для дитячих письменників та ілюстраторів» («Children’s Writer’s & Illustrator’s Market»), яку самі видавці називають «Біблією для творців», бо ця книга з року в рік допомагає дитячим письменникам та ілюстраторам лишатися актуальними у своїй галузі.
У книзі зазвичай акуратно зібрано детальну інформацію, починаючи від заохочення до творчості та виставлення спільної мети й мотивацій, і закінчуючи важливими ресурсами щодо пошуку аґентів і видавництв. Цікавими є також невеликі бліц-інтерв’ю з провідними видавцями дитячої літератури та письменниками, що отримали певні досягнення за поточний рік. У книжці також подаються оті найважливіші «від А до Я» дитячої літератури. Наприклад, висвітлюється перелік жанрів, що нині вже не актуальні, а також жанрів, що потребують розвитку. Так, 2009 року у видавництвах США вичерпалася потреба в історичних, науково-фантастичних і релігійних романах, а також у художньому переоформленні та перевиданні класики. Натомість — передбачався попит на прозу про шкільне життя і спорт, ілюстровану книжку, підліткові романи, паранормальні історії тощо. Також було визначено інші ролі оповіданням, казкам чи книгам у картинках. На думку видавців, такі книги розвивають у дітей критичне мислення і художні смаки. Успішними прикладами стали книжки «Лев і Миша» (ілюстратор Джері Пінкні (Jerry Pinkney ) і «Прибуття» (ілюстратор Шон Тен (Shaun Tan).
«Одне слово мусить мати тисячі зображень», — пояснюють видавці, підписуючи договір з автором на книгу в картинках.
Попри розмови про жанри й тенденції, критики твердо переконані, що книга повинна бути в будь-якому разі не тільки сюжетно багатою, а й емоційно яскравою.
Зважаючи на виставлені до дитячої літератури критерії, виникає питання: як же правильно вибирати книгу? Для цього останнім часом стало досить популярним упорядковувати книжки на кшталт читацьких щоденників. Книги про книги, або читацькі щоденники критиків та бібліотекарів, які, окрім того, що є літературознавцями, також є ще й педагогами, допомагають батькам і вчителям вибрати книжки, на яких їм би хотілося сконцентрувати дитячу увагу, уникнувши ситуації, коли досвід читання перетворюється у примушування, викликає небажаний настрій. «Адже можуть бути теми і підтеми, які ви б не хотіли подавати дитині, скажімо — фентезі чи книги про смерть та вмирання, — пише Ненсі Перл, провідний бібліотекар відділу дитячої літератури і автор двох книг-каталогів. – Я думаю, що в читанні має бути певне самозбереження».
Сьогодні вчителі все частіше висловлюються про те, що краще вміло і успішно розвивати літературні смаки дітей, аніж вкотре тестувати їхні знання всілякими екзаменами. Правильно це чи ні – покажуть тільки час і досвід. Утім, вищезгаданий Дін Шенейдер ледь не в кожній статті повторює, що «… дива трапляються з дитиною, яка читає». І ті дива мусить творити мудрий педагог, видавець, бібліотекар. Бо культура читання і література для дітей, безперечно, є неабияким дивом нашої епохи.
