Василь Голобородько з прикрістю констатує, що маємо велику проблему не лише з перекладами й розповсюдженням нашої літератури за кордоном, а й з кризовим станом культурної ситуації в самій Україні.
1. Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами?
Які мої вірші перекладалися й видавалися за кордоном не можу пригадати – або ці переклади мені не відомі, або їх не було, скоріше останнє. Не чітко уявляю, що мається на увазі під останнім часом – це цього року, чи минулого, чи за останні, скажімо, п’ять років? Якщо вийти за ці часові межі, то можу назвати деякі переклади. 1991 року у Канаді, в Торонто, була видана моя білінгва – українською та англійською мовами. Того ж року в Бразилії була видана збірка моїх віршів, а 1995 року знову білінгва у Польщі, українською та польською. Окремі вірші, часто це було в однині, перекладалися російською, латвійською, литовською, румунською, англійською, німецькою, іспанською, шведською.
2. Хто був ініціатором цих перекладів (Ви самі, іноземна сторона, вітчизняні видавництва, спонсори, грантодавці…)?
Ініціатором видання моєї збірки віршів у Канаді був Міжнародний фестиваль авторів, участь у якому я брав 1991 року. Португальською мовою книжку в Бразилії видала Віра Вовк, сама переклала, сама профінансувала, мабуть, сама і розповсюджувала серед своїх студентів університету, бо, казала, що вона видала ту збірочку для своїх студентів. Польське видавництво «Тирса», яке спеціалізується на перекладних виданнях, саме ж і ініціювало це видання, гадаю, не без підказки Олі Гнатюк, але не впевнений. Спонсором канадської книжки був бізнесмен Юрко Ємець, але подробиці мені не відомі.
3. Чи відомо Вам щось про іноземну рецепцію Ваших творів, а також сучасної української літератури загалом?
Про рецепцію моїх перекладних творів у тих країнах, де переклади з’являлися, мені нічого не відомо. Хоча Оля Гнатюк якось у «Критиці» сказала, що жодного відгуку у польській пресі на видання моєї книжки не було. Що й не дивно, бо ж і в Україні на мої публікації не рясно відгуків, як мені б хотілося. Але такий закид, мабуть, може зробити кожен сучасний український автор.
4. Що, на Ваш погляд, потрібно, аби українська література була повніше представлена за кордоном?
Щоб більше перекладалося української літератури за кордоном, варто, на мій погляд, запровадити якісь курси в Україні для перекладачів, здається, у Литві така практика існує. Влаштовувати побільше поетичних фестивалів в Україні із запрошенням іноземних авторів, які цікавляться (а може, й зацікавилися б під час фестивалю) українською літературою, але на все це потрібні кошти, а де їх візьме неукраїнська влада, коли вона не знаходить належної фінансової підтримки й для материкової літератури! Можливо, варто було б заснувати (але хто візьметься за це?) журнал актуальної літератури на головних європейських мовах: англійській, німецькій, французькій, іспанській, а можливо, лише англійською, з тим, щоб поширювати в різних країнах, можливо, через культурних аташе при наших посольствах (якщо вони раптом виявилися б українськими!). Здається, у нас немає інституції аналогічної до німецького Гете-інституту, який займається просуванням німецької культури у світі. Але про це доводиться лише мріяти, бо ж і в самій Україні не дуже багато тих, котрі б поширювали хоча б в Україні українську культуру, зокрема, літературу.
Улюблений сайт літературної критики
