Уже шістнадцятий рік від свого народження Форум книговидавців у Львові масовістю, певною ритуальністю та веселістю нагадує карнавал. І ця тенденція узаконена організаторами. Як і минулого року, вони знову запросили Романа Віктюка режисерувати церемонію відкриття у львівській опері, адже точно спрогнозували розмах урочистостей, на які заїздив навіть Президент України. У самій опері вустами державних мужів говорилося про книжки, тобто про матерію, а не про наповнення. Через те поезію довелося шукати деінде. І це «деінде» знайшлося на Міжнародному літературному фестивалі.
На книжкових розкладках у палаці Потоцьких поезії знайшлося дуже мало. На відміну від прози. І це ще раз переконує, що поетичні тексти в Україні – переважно усний жанр, тому за ними варто ходити на читання та перформенси, що я і зробила.
Львівський міжнародний літературний фестиваль почався на день раніше за сам Форум. Уже 8 вересня львівська книгарня «Є» «зайнялася» поетичним вогнем молодих смолоскипівців. Читали вірші лауреати видавництва «Смолоскип» різних років, серед яких Лариса Радченко, Лесь Балей, Микола Леонович, Альбіна Позднякова, Ярослав Гадзінський, Оксана Васьків, авторка цієї статті та чомусь Вано Крюгер, який сам зізнався, що не є і не може бути лауреатом цієї премії, але читання модерував упевнено. У нововідкритій книгарні всі читали переважно відомі вже вірші, якісь нові читала Альбіна Позднякова.
Проектів так званих «двотисячників», або ще не званих «десятників» було більше, ніж минулого року. Окрім «Молодої республіки поетів» (по одному тексту учасників цього заходу помістили навіть в альманах фестивалю!), батьком якого є Стронговський, були ще проекти «Новий Львів», «Молода буковинська література» та проект НЛО «Ротонда».
Неформальне літературне об’єднання «Ротонда» виявилося квартетом, до якої входять чотири гірські хлопці: Валентин Кузан, Вік Коврей, Лесь Белей та, як з’ясувалося, Андрій Любка (який тепер за кордоном, тому не потрапив на виступ до театру Курбаса). «Ротонда» – це такий гурт парубків, які не пускають до себе в об’єднання дівчат, «бо вони не дотягують». А чи не зацікавилися б цим феміністки? Окрім того, виявилося, що об’єднанню вже чотири роки, а його учасників більше знають безвідносно до їхнього НЛО «Ротонда», бо, за словами Віка Коврея, кожен переймається самопіаром. Така кострубата трохи вийшла розмова, але це компенсувалося непоганими текстами, хоч і погано читаними.
Проект «Новий Львів», а це – Влад Шубєнков, Маруся Весна, Ярина Черняк, Арсен Ій (саме така орфографія), показав потенційні можливості львівських молодих поетів-«десятників», які мало чим відрізняються від «двотисячників», хіба що за віком, але ви розумієте, що це не критерій мистецтва. Слухачів порадувало читання поета на ім’я Арсен Ій, який ефектно грався з передвиборчими лозунгами, виходячи зі свого чи то ім’я, чи то псевдоніма.
Дуже ефектним видався вечір поетів «київської школи», які вперше за сорок років мали публічні читання і розмови. Зі славетної квадриги (Голобородько, Кордун, Воробйов, Григорів) була присутня тільки половина: Василь Голобородько та Михайло Григорів. Микола Воробйов не доїхав, або не захотів доїхати з Києва до Львова, хоч у програмці Літфесту був заявлений, а Віктор Кордун, на жаль, не дожив до цієї річниці. Дослідниця Людмила Дударенко подала літературознавчу довідку про феномен «київської школи», і на цьому наука, у дискурсі якої легко себе почували поети поза стінами театру імені Леся Курбаса, де все відбувалося, закінчилася. Пан Василь і пан Микола багато жартували, навіть говорячи про свою опалу з кінця шістдесятих років. Згадували про те, що їхня естетична платформа не мала нічого спільного з соцреалізмом, дидактизмом та рештою -ізмів. Хіба що сюрреалізм мав вплив на авторів через літературу та живопис, у чому вони зізналися. Слухачів здивувала манера читання Василя Голобородька, схожа одночасно на виконання замовлянь і голосінь. Поети зачарували публіку настільки, що із півгодини по закінченню люди не поспішали розходитися. Слухачі, до слова, зібралися відомі – багато з них мають безпосередній стосунок до літературного процесу.
До Львова цього року з музично-поетичним проектом приїхав гурт «Пушкін-бенд». Чоловіча компанія чотирьох музикантів та письменника, а за сумісництвом декламатора, Андрія Бітова, створила синестезійний проект, поєднавши музику з текстами того самого Олександра Сергійовича, про якого ви подумали. Відбувалося все в напівпідземному царстві, у клубі «Лівий берег», що розташований на колишньому березі річки Полтви, яка тепер є підземною, тобто в підвальному приміщенні опери. Бітов має переконливий голос, але це дуже втомлена віком людина, тому й читання було відповідним. Він поводився на сцені, як вокаліст. Але найбільш вражаючою була вишукана гра Володимира Волкова, відомого басиста, який підстрибував разом із контрабасом.
5 жовтня 2009 року святкуємо 100-річчя з дня народження легендарного поета Богдана-Ігоря Антонича, тому з цієї нагоди видавництво «Літопис» видало повне зібрання його творів, а лауреати літературної премії ім. Антонича провели поетичний марафон. Галина Крук, Маріанна Кіяновська, Галина Гевків, Юрій Кучерявий, Остап Сливинський, Микола Шпаковський (останній – мій колега по премії за 2008 рік), зрозуміло, що і я, всі ми читали поезії Антонича та говорили про власну рецепцію.
Не обійшлося на фестивалі і без скандалу, який виник довкола презентації альманаху квір-літератури «120 хвилин содому». У театр імені Курбаса, двері якого були зачинені, адже людей всередині й так було забагато, вдерлося кілька агресивно налаштованих хлопців, які дуже хотіли почути розмови про гей-лесбійську літературу. Але скоро з’явилася міліція, яка виправила ситуацію, затримавши когось із хуліганів.
Цікавість до недавно замовчуваного та непристойного в нашій країні з роками не згасає, а тільки розпалюється. От і білоруси, що презентували календар «Канец словаў», це розуміють. Слова направду закінчилися, якщо 12 білоруських письменників оголилися для того, щоб зацікавити літературою тих, хто, раптом, не любить читати. Оголилися не на презентації, а для фотосесії, звичайно. У кожному разі, проект цікавий, а письменникам майже все прикрили за допомогою дизайнерських ефектів, хоч і гламурно пафосних.
Піком карнавалу та гулянь була «Ніч поезії і музики нон-стоп», яка почалася 12 числа о 21 годині і закінчилася наступного дня близько 4 години ночі. Можете собі уявити – 14 кураторських проектів, близько 70 поетів, гурти «МТ-3» (джазове тріо) та «ShockolaD», і все це у приміщенні кав’ярні «Дзиґа», що на вулиці Вірменській, явно не розрахованій для подібного дійства, на яке прийшли окрім поетів ще й любителі поезії. У кого інстинкт самозбереження виявився сильнішим, у кого любов до мистецтва, на когось подіяли вмовляння організаторів. Урешті, ніч закінчилась і настав недільний ранок.
Завершувалась поетична частина фестивалю музично-поетичним діалогом «Жінка, дим і небезпечні предмети» (це ледь не останній захід недільного вечора). Цей проект мені запропонував джамен Марк Токар. Поєднання низьких звуків контрабасу і моїх віршів у виконанні високим голосом, часом з різними дивними ефектами, думаю, матеріалізується у вигляді диску.
Перераховувати всі проекти фестивалю — невдячна справа, адже всю ту поезію, відеопоезію, візіопоезію та симуляцію вище перерахованого, краще сприймати власними очима та вухами. Наразі Львівський міжнародний фестиваль закрито, але через рік карнавал розпочнеться з новою креативною силою.
Усі фото Любові Якимчук
Любов Якимчук народилася 1985 року на Луганщині. Закінчила факультет української філології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Магістрантка програми «Теорія, історія літератури і компаративістика»Києво-Могилянської академії. 2008-2010 - ведуча програм Національної радіокомпанії України (канал «Культура»), авторка передачі «Літературна кав’ярня». 2010 р. – стипендіатка програми Міністра культури і національної спадщини Республіки Польща «Gaude Polonia». За книгу „ , як МОДА” отримала три відзнаки: диплом І ступеня Літературної премії ім. Богдана-Ігоря Антонича „Привітання життя” (2008) та Літературну премію ім. Василя Симоненка (2010), а також лауреатство літературного конкурсу „Ноосфера” (2008). Лауреат Всеукраїнського конкурсу радіоп’єс «Відродимо забутий жанр» (за трагедію «Міміка», 2010), лауреат Літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» (2008) та лауреат Всеукраїнського конкурсу читаної поезії „Молоде вино” (2007). Співавторка проектів відеопоезії та аудіопоезії. Літературознавчі статті та рецензії друкувалися в журналі «Сучасність», «Дніпро», на «ЛітАкценті», «Буквоїді» та в ін. виданнях. Поетичні тексти перекладалися польською, івритом та французькою мовами.
