1. Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами?
Останні переклади окремих віршів були сербською та польською мовами. Я вважаю їх достатньо добрими – оскільки перекладачі читали їх разом зі мною – і доводилося особисто переконуватися, що реакція на ці тексти була цілком очікуваною. Тобто аналогічною до реакції українського слухача чи читача. А перед тим був переклад цілої книги англійською. Юрій Тарнавський зробив книгу перекладів з кількох моїх книг і це були блискучі переклади.
2. Хто був ініціатором цих перекладів (Ви самі, іноземна сторона, вітчизняні видавництва, спонсори, грантодавці…)?
Ініціатором були в різних випадках різні люди і навіть посадовці. Так ініціатором перекладів сербською був радник-посланник Юрій Лисенко, сам блискучий поет, мовознавець і досконалий знавець сербської мови і літератури. Він зацікавив професора Сібіновіча і це вдалося зробити під белградський літературний фестиваль.
3. Чи відомо Вам щось про іноземну рецепцію Ваших творів, а також сучасної української літератури загалом?
Відомо лиш те, що для успішного просування українських текстів у світ зусиль самого лише автора замало. У США я бачив як реагували на наші спільні з Юрієм Тарнавським виступи навіть доволі маститі видавці, але ж стабільної співпраці чомусь так і не вийшло.
4. Що, на Ваш погляд, потрібно, аби українська література була повніше представлена за кордоном?
Є всесвітньо відомі практики і методики. Є Гете-Інститут. Є французький культурний центр, і т.і. Без державної підтримки успішного просування українського сучасного слова не буде. Включно з навчанням перекладачів-іноземців за кошт держави у наших ВНЗ. А ті поодинокі випадки, що трапляються або трапилися, – завдяки транзиту через інші культури. Чи через російську, чи через польську, чи через німецьку. І то це переважно мейнстрімівські ліберальні текстики. Для того, щоб бути перекладаним, потрібно відповідно й триматися цієї лінії.
Улюблений сайт літературної критики
