У стародавній японській поезії є дві славнозвісні когорти — Роккасен і Сандзюроккасен, відповідно Шість і Тридцять шість видатних поетів вака. [У VIII столітті поняття вака (в дослівному перекладі «японська пісня») охоплювало всі національні поетичні форми, які таким чином відокремлювалися від «китайських віршів» кансі, що до початку Х століття вважалися в Японії провідним поетичним жанром. Саме в цей час із трьох національних поетичних форм залишилася одна — п’ятивірш танка, або мідзікаута, в дослівному перекладі «коротка пісня»), який ототожнюється з усією поезією вака. Цікаво, що назва танка, прийнята нині для позначення японського п’ятивірша, розповсюдилася віднедавна, з кінця ХІХ століття. До цього п’ятивірші називали вака або просто ута («пісня»).]
Перша когорта постала з поетичної антології «Кокінвакасю» (905 р.). Один з її укладачів поет Кі-но Цураюкі (за японською традицією спершу подано прізвище, потім ім’я) звернувся у передмові, зокрема, до творчості шістьох «відомих поетів із недалекого минулого» — Содзьо Хендзьо, Арівара-но Наріхіра, Фун’я-но Ясухіде, Кісен-хосі, Оно-но Коматі й Отомо-но Куронусі — й визначив імена, за якими традиція потому закріпила назву Роккасен. Поет, критик, укладач поетичних антологій і чиновник судового відомства Фудзівара-но Кінто століття потому пішов далі й назвав у шість раз більше сенсеїв віршування — тридцять шість середньовічних поетів, серед яких опинився і згаданий Кі-но Цураюкі. Якби ця традиція тривала до нині, до переліку видатних поетів сучасності — та й усіх часів — вірогідно, потрапила б і Тавара Маті, хоча її творчість зовсім не схожа на зразки поетичної майстерності славетних попередників.
Специфіка японської поетичної традиції полягає в тому, що жанр танка (віком щонайменше тисяча триста років!) дотепер активно представлений у літературному процесі. Перевидаються класичні пам’ятки і твори поетів Нового часу, регулярно виходять чотири великі поетичні журнали танка. Кількасот невеликих журналів і альманахів танка регулярно публікують твори тисяч поетів, професіоналів і аматорів (яких наразі майже неможливо розмежувати). Щороку відбуваються конкурси танка, присуджуються численні премії. Державний канал телебачення транслює присвячену танка програму. 1980 року побачила світ колосальна антологія сучасної поезії танка «Манйосю епохи Сьова» (Cьова — період японської історії з 1926-го по 1989 рр.) у двадцяти томах, до якої увійшли п’ятдесят тисяч віршів.
Крім того, активно функціонують міські та префектуральні асоціації поетів танка і хайку — кадзінів і хайдзінів. У тисячах клубів і палаців культури по всій країні працюють поетичні гуртки та секції — поряд із гуртками англійської мови, вишивання, народної пісні й настільного тенісу. Коло читачів доволі широке й нараховує, вочевидь, кількасот тисяч. Кількість авторів визначити складно, — втім, їх не менше кількох тисяч. Настільною книгою кожного з них є спеціальний словник-довідник, у якому зібрані сезонні слова (сталий набір поетичної лексики, закріпленої за певною порою року) з тлумаченнями та прикладами використання, під назвою «Цілий рік» («Сайдзікі»). Певно, це найдовший бестселер у Японії, що відображає її природні особливості, пейзажі та обряди. Виник він під впливом давніх китайських календарів.
Отже, судячи з публікацій, можна констатувати значний інтерес широкої публіки до поезії танка. Проте, це не зовсім так: читацька маса, й насамперед молоде покоління, мають про поезію танка лише загальне уявлення. Одна з головних причин згасання інтересу до питомо національної поетичної традиції в другій половині ХХ століття полягає в потужному реформуванні японської мови: значно скорочено ієрогліфічний мінімум для обов’язкового вивчення, курс класичної літературної мови адаптовано та спрощено. До того ж, вивчення класичної літератури перейшло на рівень хрестоматій, переважно з перекладом сучасною мовою та коментарями. Як наслідок, від початку 1960-х нове покоління японців, за винятком спеціалістів, фактично втратило доступ до класичної літератури, а отже, й зацікавлення нею.
Аж раптом 1987 року вийшла друком невеличка збірка 434 віршів танка під назвою «Сарада кіненбі», дослівно — «День пам’яті салату» — й перетворилася на один із національних бестселерів із тиражем понад два з половиною мільйони примірників, проданих лише за перші півроку! Така цифра — видатне досягнення для будь-якої книги в будь-якому жанрі; для видання сучасної поезії це досягнення безпрецедентне, цілком слушно зазначає перекладачка збірки англійською мовою Джульєт Карпентер. Для порівняння: середній тираж авторських збірок танка — навіть визнаних майстрів — не перевищує двох-трьох тисяч примірників.
Призвідцею урочистостей виявилася… двадцятишестирічна шкільна вчителька Тавара Маті. 1987-го вона увійшла до списку найпопулярніших людей року на Батьківщині. До цього знакового в житті однієї з найвідоміших поеток танка сучасної Японії, письменниці, критика й перекладачки творів класичної літератури сучасною японською мовою було: народження 31 грудня 1962 року в Осаці; у чотирнадцять років переїзд до Фукуі (назва префектури та її столиці); 1981 року — вступ до Університету Васеда, де Маті вперше спробувала писати танка під керівництвом шанованого поета Сасакі Юкіцуна; 1985 року випуск з університету зі ступенем бакалавра японської літератури й початок кар’єри викладача японської мови в середній школі Хасімото префектури Канаґава, що тривала до 1989-го. Певна річ, молода викладачка продовжувала вправлятися у написанні віршів танка — і 1986 року отримала щорічну — тридцять другу — премію видавничої компанії Кадокава «За твір у жанрі танка» за перший розділ майбутньої дебютної збірки «День салату» — «Серпневий ранок» із п’ятдесяти віршів.
Сама ж збірка, крім приголомшливого тиражу, 1988 року дістала премію Асоціації сучасних поетів як найкраща поетична збірка року та спричинила виникнення так званого «салатного феномену» на кшталт «бананаманії», на яку японське «читацтво» захворіло після появи дебютних повістей письменниці Йосімото Банани. Відтепер у перевиданнях і перекладах вірші супроводжують відібрані самою Тавара фотографії, акварель і графіка, створені під враженням від її поезії. Творчий поштовх отримало не лише візуальне мистецтво: «День салату» навіяв мелодії для естради, симфонічного оркестру й хору, сюжети для коміксів, кількох телесеріалів і навіть повнометражного художнього фільму! Читачам також запропонували музичний супровід для кращого сприйняття віршів — компакт-диск «Салатна класика» з творами Шопена, Дебюссі й інших світових класиків.
Що означає фраза «стати знаменитою» безпосередньо для Тавара Маті? Крім автографів, інтерв’ю, публічних лекцій, гостьових колонок у газетах і журналах, участі в численних телевізійних і радіопередачах, протягом кількох років поєднуваних з учительським графіком, поетка вела дві щотижневі телевізійні передачі, в яких пропагувала улюблений жанр танка й заохочувала глядачів до творчості. Певна річ, їй писали — шанувальники й послідовники. Із десятків тисяч листів і понад двохсот тисяч танка поетка відібрала півтори тисячі й видала окремою збіркою. Найстаршим щасливцем став дев’яностооднорічний чоловік, наймолодшою — одинадцятирічна дівчинка.
На початку 90-х років послідовниці «салатної течії» об’єдналися навколо свого кумира в потужне жіноче поетичне угруповання з очевидним феміністичним забарвленням, а сама Тавара припинила викладацьку діяльність, щоб його очолити. До цього часу вона встигла представити на суд читачів експериментальну книгу малих прозових форм «Яблуко в сльозах» (1989) і три поетичні збірки в найкращих традиціях власного стилю: «Свіжозірване танка» (1989), «Іще одне кохання» (1989) та «У вітру на долоні» (1991). А 1997-го побачила світ збірка «Шоколадна революція». Крім художньої літератури, в доробку Тавари Маті порівняльно-історичні есе, в яких вона (симптоматично!) намагається прослідкувати зв’язок сучасної поезії з антологіями Х–ХІІІ століть, путівники й альбоми з фотографіями, а також громадська діяльність: членство в Комітеті з питань японської мови та Центральному комітеті з освітніх питань.
Врешті найцікавіше: що ж у «салатній поезії» зачепило японців за живе? «Щось на кшталт “настрою” народжується з нашого повсякденного життя — з таких занять, як покупки в магазині, приготування їжі, прання. Я хочу торкнутися всього цього рукою й передати як є. А якщо при цьому ще і вловлюю дух епохи — тим краще», — коментує поетка.
«Простота й щирість,— підхоплює знаний російський дослідник японської поезії Олександр Долін. — Сучасне покоління японської молоді нарешті дістало те, чого йому бракувало: різновид питомо японської національної поезії у вигляді манґа — без складної архаїчної мови, філософічного підтексту, літературних алюзій і ремінісценцій, які вимагають роботи інтелекту, заумного психологізму, який страшенно дратує, без страждання великого кохання. Зате з милим пафосом, який створює приємний настрій, з флером легкого флірту… Більшість надає перевагу ліриці Тавара Маті — так само, як морозиву “Баскін Роббінс” і французьким тістечкам сьогодні віддають перевагу над солодощами з бобової пасти».
«Одна з причин успіху Тавара — в умінні використовувати свіжу, сучасну мову: вставляти у вірш живу розмову, англійські запозичення, як-от „фотограф”, й ікони маскультури, як-от МакДоналдс, дотримуючись при цьому таких традиційних характеристик танка, як стислість, сугестивність і музикальність, а також класичної поетичної форми, граматичних конструкцій і художніх прийомів», — долучається Джульєт Карпентер.
Через півроку після виходу «Дня салату» Тавара Маті зізналася: справжнього, життєвого «адресата» ліричної героїні не існувало ні тоді, коли народжувалися вірші, ні пізніше. Хай там як, поетичне бачення світу авторки від цього не потьмяніло, а вигадане кохання виглядає не менш життєво, ніж справжнє. Тож смачного!
