Орхан Велі Каник – 58 років тиші

Англійський письменник Нік Хорнбі так висловлюється про місце поезії в сучасному світі: «Я один із сімдесяти трьох людей у світі, які купують поезію», – маючи на увазі те, що сьогодні, в час розвинутих технологій і покоління «Next», мало хто цікавиться цим видом літературного мистецтва. Звісно, люди читають; проте на поезію в них часу не вистачає, і кожна наступна збірка «одразу потрапляє не на тумбочку біля ліжка, а на книжкову полицю, звідкіля її час від часу дістають, щоб погортати». Шкода, адже багато читачів не усвідомлюють того факту, що з одного коротенького вірша інколи можна дізнатися про талант автора більше, ніж із одного товстезного роману, і саме тому недооцінюють поезію як жанр. Кажу вам це з упевненістю запеклого читача і професійного поета. Nevermind, будемо рухатися до нашої теми.

Мудрі люди казали: «Аби дізнатися більше про історію і культуру народу, треба заглибитися в її поезію». Мені, як перекладачеві з турецької мови, пощастило ближче познайомитися з турецькою поезією, саме вивчаючи культуру цієї країни. Поезія ця має багатовікову традицію і просто кришиться від важкості пластів, що накладалися один на одного. Почати ваше знайомство з турецькою поезією я хочу з добре відомого (принаймні, самим туркам) імені – поета Орхана Велі Каника. Хоча й тут мають місце певні нюанси – насправді, більшість сучасних турків ознайомлені із зовсім невеликою часткою творчості поета. Нашому читачеві (коли йдеться про турецьку літературу) відомі хіба що прізвища Назима Хікмета (турецького Маяковського!) та Нобелівського лауреата Орхана Памука. Можливо, пам’ятають ще автора «Чали кушу» – Решада Нурі Гюнтекіна.

Коли Орхан Велі – знаковий поет у турецькій літературі – відбував військову службу, він так написав у своїй біографії: «Я народився в 1914 році. Коли мені був один рік, я злякався жаби. У дев’ять років я почав читати, у десять – писати. У тринадцять років я познайомився із Октаєм Рифатом, в шістнадцять – із Меліхом Джевдетом.

У сімнадцять років я вперше пішов у бар. У вісімнадцять – почав пити раки. Після того, як мені виповнилося двадцять, я навчився заробляти гроші. Я часто закохувався. Я ніколи не одружувався. Зараз я проходжу військову службу».

Орхан Велі Каник належав до творчого союзу трьох турецьких поетів, «Триніжок» («Sacayak»), де його друзями і братами по перу були згадані ним друзі дитинства Октай Рифат Хорозджу та Меліх Джевет Андай. Цей гурток поклав початок демократичному напрямку в турецькій літературі 40-х років ХХ століття. Члени гуртка «розчистили» шлях новій поезії від пишних і красномовних віршів; можна сказати, врятували поезію від нашестя клішованого, силабічного, інколи громіздкого вірша, написаного в розмірі аруз, від псевдозначимої, пафосної поезії, де царювали розмір, рима, гіперболи й метафори, від надмірної поетизованості прямуючи до простоти і зрозумілості. Ці поети ратували за те, щоб і простому люду їхні вірші були зрозумілими. Коротше кажучи, намагалися створити поезію «для всіх», — таку, яка б спиралася на смисл. Такі вірші вони вважали «звільненими віршами», і саме Орхан Велі був ідейним наставником гуртка. Таким чином, ми сміливо можемо говорити про те, що Орхан Велі був модерністом, і в «Триножнику» були зароджені найголовніші ідеї модернізації турецької поезії.

Багато своїх віршів Орхан Велі Каник написав під творчим псевдонімом Мехмет Алі Сель. Його поезія сповнена тонкої, трохи сумної іронії.

Коли я іду вулицею,
То помічаю, як посміхаюся до себе.
Я думаю, що мене вважатимуть навіженим,
І посміхаюся.
( 1940 рік)

Цікаво, чим керувався поет, беручи собі псевдонім (Мехмет Алі – одне з найпоширеніших імен серед турків)?.. Намагався своїм простеньким ім’ям увійти в довіру до читача? Чи, може, хотів довести самому собі, що змінився, перейшовши до такої поезії? (Раніше Орхан Велі довгий час писав в традиційному ключі.)

Ніджат Мамедов, який перекладав Орхана Велі російською, писав про те, що творчі принципи членів гуртка, і, насамперед, Каника, формувалися під впливом французької сюрреалістичної поетичної течії.

Мені б хотілося навести частково вірш Орхана Велі, перекладений мною з турецької. Він яскраво демонструє всі ті особливості творчості поета, які згадувалися вище:

Залишаючи місто
В цьому місті гуляють під час дощу
Розглядаючи баржі портові,
А ночі тут сповнені співу.
І не зрахувати вулиць…
І тисячі різних людей ними біжать на всі сторони…
І навіть офіціянтка, що чай мені носить щовечора,
І чимось мені подобається,
Хоч і сама з Білорусії – теж цього міста часточка.
Уцьому місті усі мої справи,
І моя насущна хлібина.
Але попри всі ці речі,
Це водночас те місто, яке я
Через жінку, що в місті іншому,
Знову ж таки залишатиму.

Мова віршів поета жвава, без пафосу чи лоску – до неї хочеться тягнутися. Перекладати Орхана Велі приємно, його поезія заспокоює.

Коли 1941 року Орхан Велі Каник з однодумцями із «Триніжка» видав збірку віршів «Дивне» («Garip»), яка стала знаковою і у творчості гуртка, і в розвитку нової течії в турецькій літературі, він одразу перейшов на новий рівень, зробив новий виток у своїй творчості. Про нього та його друзів-поетів почали говорити.

Орхан Велі народився близько Стамбула (1914); у Стамбулі він і помер на початку 50-х років. Я не знаю жодного турецького поета, який, будучи жителем чи уродженцем цього міста, не мав би що про нього сказати, чи, радше, написати. Орхан Велі присвятив Стамбулу багато теплих слів. Образи його майже рідного міста, де він провів мало не все своє життя, його рідного селища поблизу Стамбула знайшли своє відображення і в його творчості (попередній вірш «Залишаючи місто» – теж віддзеркалює ставлення автора саме до Стамбула), а одним із найвідоміших віршів поета є «Слухаю місто Стамбул».

Слухаю місто Стамбул я, заплющивши очі;
Птахи пролітають й співають…
У небі їх так багато.
З дальянів сітки витягають …
Жінка водою ступає і тихо ногами хлюпоче
Слухаю місто Стамбул я, заплющивши очі….

Орхан Велі був вродливим чоловіком – ясний глибокий погляд, темне волосся, приємні риси обличчя. Більше схожий на француза, ніж на турка. Людиною він був дуже освіченою, і хоча вищу освіту так і не отримав, бо перервав своє навчання на філософському відділенні філологічного факультету славнозвісного Стамбульського університету на половині, проте це не завадило йому працювати на високих чиновницьких посадах, а пізніше в перекладацькому бюро. Орхан Велі чудово володів французькою мовою. Він виявив себе як здібний перекладач, зробивши і опублікувавши переклад антології французької поезії. Перекладав турецькою Ла Фонтеня (49 його казок), Мольєра («Тартюф»), Рембо, Жан-Поля Сартра, Шекспіра («Гамлет» і «Венеціанський купець») і навіть Гоголя. Найважливіші зі своїх творів сам перекладав англійською, французькою, російською мовами.

Мені б хотілося навести ще кілька поезій автора (декотрі повністю, декотрі – уривками), аби у читача склалося певне враження від творчості цього визначного поета турецької літератури.

Сон (Rüya)
Мені бачився сон, що мами не стало.
У сльозах прокинувся я –
В цім пробудженні раптом мені пригадалась
Повітряна кулька моя,
Що із рук моїх вислизнула у небо одного святкового дня.
Тоді плакав так само я.

Підняти б всі вітрила…
Як приязно, мій Господи, мені
Поміж просторів синіх мандрувати…
Вздовж берега покірно дрейфувати,
Яка думка, що сама і по собі.

Підняти б всі вітрила навстріч вітру,
І морем вздовж і впоперек гуляти…
І, врешті-решт, до гавані пристати,
В годину вранішню, десь на краєчку світу.

Якби в ту гавань, близько островів
Коралових – і білих, і великих –
Та й глянуло би літо сонцелике
З-за білих хмар – величних кораблів…

Якби на сонний, квітчаний мій дах
Та й горобці б сіренькі позлітались,
Якби ж то ночі в кольорі розлялись,
І зашарівся б день в гранатових садах.

Як чудово
Який же він гарний, колір чаю…
Вранішнє рання
На свіжім повітрі!
Наскільки ж чудове повітря навколо!
Яке ж воно миле – он те маленьке хлоп’я!
Який же він гарний, чай!..

Орхан Велі Каник

Орхан Велі – поет не для кон’юнктурників. І не для псевдоінтелектуалів. Він – насамперед – для шанувальників класичного модернізму. Читаючи Орхана Велі, я проводила паралелі із нашими сучасними поетами, і мені згадалася Анна Середа. Хто читав, той зрозуміє.

Цього року, 14-го листопада, виповниться 58 років від дня смерті видатного турецького поета-модерніста, чиї вірші увійшли в золотий спадок світової літератури. Його перекладали багатьма мовами, зокрема й українською (особисто я читаю його вже кілька років, декотрі вірші вдесяте, якщо не вдвадцяте. І щоразу він здається мені кращим. Як вино, якщо забажаєте).

I’m listening to Istanbul, intent, my eyes closed:
At first there is a gentle breeze
And the leaves on the trees
Softly sway;
Out there, far away,
The bells of water-carriers unceasingly ring;
I’m listening to Istanbul, intent, my eyes closed.

Усі поезії, подані в статті українською мовою, перекладені авторкою з оригіналу.