 |
Життя – не ліки, до яких завжди додається інструкція, де пояснюється все, що стосується протипоказань і дозування. Життя дістається нам без рецепта й інструкції.
Ф. Саватер «Етика до Амадора»
Мій батько нечасто говорить зі мною про питання етики. Правду кажучи, він майже ніколи цього не робив. І саме тоді, коли я була у віці Амадора, і такі розмови мали б для мене надзвичайний сенс, мій батько не приділяв їм абсолютно ніякої уваги.
Зовсім по-іншому поставився до виховання свого п’ятнадцятирічного сина Фернандо Саватер. Цей відомий іспанський філософ та письменник написав для сина Амадора цілу книжку, в якій намагається розтлумачити головні проблеми того, що називає етикою – «життєві навички або мистецтво жити». Це в нього, мушу зізнатися, виходить чудово.
Звичайно, всі ми розуміємо, що Амадор Амадором, але книжка написана не лише до нього, а й до всіх п’ятнадцяти – шістнадцятирічних молодих людей, чиє становлення як особистостей вже завершується, проте потреби певних життєвих настанов – залишаються.
У книзі чудово розкриваються такі питання, як мотивація і три її типи (накази, звички і примхи), обов’язки, критерії поведінки, совість, насолода, прагнення, гідність, справедливість, егоїзм тощо.
Але наскрізним питанням, на якому знову і знову робить наголос Саватер, є питання свободи, вибору та відповідальності.
Свобода тут має дві сторони. По-перше, ми не вільні обирати місце та час народження, батьків, власні задатки тощо. Але ми можемо реагувати на ті події, які безпосередньо з нами відбуваються – робити свій маленький щоденний вибір. По-друге, свобода – це прагнення всюди і завжди реалізовувати себе як особистість. «Відтак, чим більша наша здатність діяти, тим кращі результати ми можемо отримати від своєї свободи».
Фернандо Саватер зауважує, що дуже часто люди мають можливість реалізувати своє право вільного вибору, свою свободу. Але з певних причин не роблять цього. Той, хто не є впевненим у своїх силах, за наявності навіть найменшого тиску, скаже: «Я не був вільним зробити це». Слабка людина прикриється умовами, відсутністю свободи. Згадується пісня Віктора Цоя:
Те, кто слаб, живут из запоя в запой,
Кричат: «Нам не дали петь!»,
Кричат: «Попробуй тут спой!».
Свобода є. В будь-яких умовах, за будь-якого тиску. Тільки потрібно усвідомити свою здатність цією свободою послуговуватися й зробити це правилом свого життя.
Саватер проголошує принцип «Роби, що хочеш». Свобода – це і є можливість робити, що хочеш. У дискусії із уявними опонентами автор у рамках однієї глави доводить, що зазначений принцип не означає анархії та хаосу, а окреслює таке життєве правило: «слід позбутися всіх наказів і звичок, винагород і покарань, одне слово, всього, що прагне керувати тобою ззовні, і що ти повинен сам вирішувати всі проблеми, як тобі підказує твоє сумління». Дуже часто люди мають різні бажання, що суперечать одне одному. Тому потрібно чітко визначати пріоритети, а в разі гострої колізії – знаходити компроміс.
Якраз цього (міжособистісних стосунків та існування в суспільстві) стосується одна із глав книги. У ній Фернандо Саватер розмірковує про особливість етики як науки: «Етику цікавить – і в цьому полягає її специфіка – як добре прожити людське життя, що проходить серед людей». Отже, роби, що хочеш (в сенсі – будь послідовний у своїх діях та не слухай нікого, окрім себе та своєї совісті), але й пам’ятай, що ти живеш у суспільстві, де потрібно зважати на позицію інших людей. У цьому й полягає велике мистецтво життя.
До речі, совісті Саватер приділяє цілий розділ – «З’являється цвіркун-говорун». У ньому не може не зачіпати така фраза автора: «Знаєш, який наш єдиний обов΄язок у цьому житті? Не бути дурнями». І хоча класифікація дурнів за Саватером є досить умовною та навіть викликає посмішку, доводиться погодитися із цією простою істиною. Тим паче, що симптоми дурості є у всіх людей – у когось більше, у когось менше. І лише від нас залежить, наскільки яскраво вони виявлятимуться… А щоб моральна глупота відступила, потрібно ставитися до інших так, як ти хотів би, щоб ставилися до тебе, та відповідати за власні вчинки. Тут автор приділяє трохи уваги й таким поняттям, як провина та відповідальність. Саме оцей цвіркун-говорун, що ми його називаємо совістю, регулює наші вчинки. Ми здатні відчувати провину навіть тоді, коли впевнені, що ніхто крім нас не знає про вчинений злочин. Помітним є вплив на позицію Саватера Шопенгауера, який теж багато займався цією проблематикою.
Дещо наївною є позиція автора стосовно справжнього покликання політики: «бажана політична система повинна максимально поважати – або, якщо хочеш, мінімально обмежувати – суспільні сторони свободи людини: свободу об΄єднуватися та відокремлюватися від інших, висловлювати свою думку, свободу мистецької та наукової творчості, свободу працювати за покликанням та інтересами, брати участь у громадському житті, пересуватися або оселятися в певному місці». Визначальною рисою будь-якого політичного режиму Саватер вважає справедливість. Можна сперечатися про те, чи може бодай якась політична система відповідати цим умовам, але про їх раціональність сперечатись не доводиться.
Надзвичайно потужним є розділ «Насолода». У ньому автор виписує поняття поміркованості. Поряд із розділом «Постав себе на місце іншого» він виглядає так, ніби Саватер намагається прояснити питання гедонізму не лише для свого сина, а й для себе. Видається, ніби це така тема, якої автор ще не торкався, але якщо вже розмова відбувається із майже дорослим чоловіком, який незабаром перетне межу повноліття, то й облишити цю тему не можна ніяк. Одне слово, справді цікаво поглянути на такі інтимні питання через призму бачення досвідченої людини, яка взялась за нелегку роботу – писати молоді про «моє життя і про твоє – не більше й не менше».
Фернандо Саватер не ставить собі за мету написати підручник з етики. Він навіть визнає, що це є неможливим. Він лише «спробував навчити, як іти», наголошуючи при цьому, що подальший життєвий шлях залежить виключно від людини.
Найцінніше в «Етиці до Амадора», як на мене, – це відсутність нудного моралізаторства та доступність мови. Подекуди, щоправда, текст занадто спрощений: «Ось інший приклад, що наводить Арістотель (ти вже знаєш, це той давній грек, який розповів історію про корабель у буряному морі)».
Але менше з тим: книга читається легко, на одному подиху. І навіть якщо вважаєш себе людиною, яка вже давно обрала свій моральний шлях, повторити деякі положення не буде зайвим. Ніколи не знаєш, чи не загубив ти в стрімкому польоті буденності щось просте, але надзвичайно важливе…
Цікавою наприкінці кожного розділу є підбірка цитат відомих філософів та письменників: Фромма, Ґ’юма, Спінози, Бубера, Арістотеля, Сенеки, Рабле тощо. Саватер також наводить уривки з Біблії. Цитати підібрані відповідно до того, про що йшлося в главі.
Отже, підсумовуючи, зазначу, що Саватеру вдалося неможливе – просто та цікаво передати свій життєвий досвід, не вдаючись до прямого нав’язування готових відповідей на кштал: «жити треба так», «так робити погано або добре». Тому й останній розділ книги називається «Тобі доведеться замислитися над цим». Метою автора було підштовхнути до розмислів, навчити думати.
