 |
Без постаті поетеси, прозаїка й перекладача Ольги Полєвіної літературний ландшафт Кіровограда був би дуже неповний. Цікавий, іронічний письменник, член НСПУ і літературного об’єднання «Степ», О.Полєвіна є авторкою книг прози «Ветер-обманщик», «Черное озеро», «Королева полыни», а також поетичного збірника «Изнанка счастья». З’єднувальною ланкою між російсько- й україномовною літературою регіону є її численні переклади українських поетів російською. Що ж до професії письменниці, то вона – викладач фортепіано.
А нещодавно побачила світ книга її перекладів із Ліни Костенко російською мовою, де читачам подані на розгляд поем «Скіфська одіссея» і «Циганська муза». Це лише вершинна точка перекладного поетичного простору Ольги Полєвіної, адже до цього вона відтворила російською кілька поетичних циклів Ліни Костенко (зокрема – «Летючі катрени»), а також вірші В. Базилевського, В. Гончаренка, А. Корінь, В. Погрібного.
Переклад згаданих двох поем протягом майже року був однією з головних тем обговорення в літературному об’єднанні «Степ», яке очолює Віктор Погрібний. Кожен катрен перекладу порівнювався із оригіналом і затято обговорювався – чи слушні зауваги траплялися, невідомо, але спогади для студійців залишилися яскраві.
У перекладі багато вміло відтворених рядків:
Грек слушал море. Он не был толпою.
Когда ж его в лесах настигла смерть –
Тогда бы он мог встретиться с собою,
Что, кстати, он и сделал вот теперь.
Вот он плывет в музее по паркету.
Как узок здесь фарватер анфилад!
Проплыв Супой, переплывает Лету,
Кусок челна, что нынче – экспонат.
Але, як і в кожному перекладі, трапляються рядки, що помітно програють, коли порівнюєш їх з оригіналом:
І та печаль давно вже не скорбота…
Печаль о нем давно развеял ветер…
Або:
Не тот Филипп, который с конопли,
А тот, который был из Македонии.
Другий приклад – то взагалі фразеологічний курйоз, адже в російській мові не існує ідіоми «Пилип з конопель», натомість існують загальновідомі конотації з власне рослиною…
Гомер мовчить, чи виконав Одіссей настанову вирушити в мандри до краю землі, де весло мають за лопату. Тому «Скіфська Одіссея» – це ніби реконструкція його ймовірного шляху із греків у скіфи. Чи з часу в позачасся. Певно, давньому рапсоду не спадала на думку глибина цього нібито простого непорозуміння. Але насправді перед нами різночитання одного й того ж знака з погляду різних культурних текстів. Чим для грека-мореплавця було весло, тим для землероба-степовика могла би бути лопата… В поемі-баладі грек – істота приморська і морська, навіть на територію скіфів він прибуває річкою – маленькою метастазою морського світу. Але всі враження грека-прибульця від степу – це не зовсім одивлення останнього з точки зору моря. Це прочитування степу в координатах його – морської – культури: звабливі дівчата стають хлоридами й гамадріадами, стада коней – земними зодіаками.
Топоси моря і степу не є кардинально протиставленими одне одному. Навпаки, вони творять неподільну цілість. Тому дуже доречно згадати думку М. Грушевського, яку він висловив, досліджуючи українські думи: море і степ – це два локуси – два світи – два міфи, що складаються докупи у химерну мушлю народнословесного світу. Цей архетип бачимо опроявленим у баладі, тому грек-прибулець не постає чужинцем у світі ковилових просторів.
Інший перекладений твір – поема «Папуша» – заснований на враженнях від життєпису Броніслави Вайс (пом. 1987 р.), циганської поетеси, відомої під псевднімом «Папуша» (тобто «лялька»). Але її життєпис – то лише привід для міфотворення, для філософських фантазій про долю митця. Переклад „Папуші” читається набагато вільніше – можна сказати, що О.Полєвіній він дався дещо краще, ніж «Скіфська одіссея». Наприклад:
Печатай боль свою колесами по грязи,
Пиши свою печаль зигзагом по росе,
Гадай и ворожи крестьянину и князю,
Накинь на душу шаль и скрой ее от всех.
І на останок скажемо, що Ольга Полєвіна вже має завершений рукопис перекладу драматичної поеми Ліни Костенко «Сніг у Флоренції».
Цікаво, що прочитавши переклади поем, багато знайомих перекладачки вирішили звернутися до оригіналу. І зовсім не тому, що не довіряють її перекладацькому хисту. Адже гарний переклад, певне, завжди є для читача спокусою взятися за оригінал.
