 |
| Острів Іф на фоні Марселя |
Цей знаменитий замок відомий у світі, насамперед, завдяки роману Олександра Дюма «Граф Монте-Крісто». Він розташований на невеликому острові неподалік Марселя. Не дивно, що кожен, хто приїжджає до міста, прагне в ньому побувати. Здавалося б, це так просто: від Бельгійського причалу в Старому Порту щогодини відправляється невеликий катер і за якихось 20 хвилин доставляє на острів усіх бажаючих. Але мені пощастило не відразу: то раптом у морі розгулялися вітри, піднімаючи небезпечні хвилі, то катер чомусь змінював маршрут. Як тут не повіриш у легенди про острів Іф – із давніх часів таємничу й неприступну цитадель…
Таку славу острів здобув у ХУІ столітті, коли за наказом короля Франциска І тут розпочалося будівництво фортеці для захисту Марселя від ворожих нападів. Але завжди незалежний Марсель запротестував. І хоча грізна й похмура фортеця справді стала великою перешкодою для завойовників, проте мешканці міста її не злюбили. А коли згодом фортеця перетворилася на державну тюрму, про неї стали поширюватися страхітливі повір’я. Географічне розташування острова, небезпечні прибережні потоки зробили замок Іф ідеальним місцем для ув’язнення неблагонадійних. За два століття через нього пройшли тисячі протестантів, опозиціонерів-республіканців – від простих бідняків до вельможних і знатних людей. Історія свідчить, що із цієї тюрми, де, як правило, не витримували більше місяця, ніхто ніколи не зміг утекти. Окрім — Едмонта Дантеса.
 |
| Замок Іф |
Кращого місця для ув’язнення свого героя Олександр Дюма вибрати не міг. Обробляючи реальну історію із поліцейської хроніки про кривавого вбивцю-месника Франсуа Піко, який через підступність власних друзів провів за гратами 7 років, Дюма, за порадою свого безіменного співавтора Огюста Маке, перетворює головного героя-чоботаря в моряка й переносить події із Парижа в Марсель. Чому саме в Марсель?
Просто Дюма любив це південне місто, воно імпонувало його романтичній натурі, його мріям й устремлінням. Із часу свого першого перебування тут 1834 року часто приїздив у древню Фокею. Любив поблукати старовинними вузенькими вуличками, де, на його думку, вирувало справжнє життя портового міста, пройтися розкішною вулицею Канеб’єр, милуючись незвичайною архітектурою, спекотними днями сховатися в затінку дерев на Авеню де Прадо. Часом крутими дорогами піднімався в собор Нотр-Дам де ля Гард – найвищу точку Марселя, звідки відкривалася мальовнича панорама міста, подовгу вдивлявся вдалину, де в морській імлі проглядалися обриси замку Іф, про який він чув чимало легенд та інтригуючих історій. Незмінним супутником Дюма був письменник і журналіст Жозеф Мері.
 |
| У дворі замку |
Уродженець Марселя, краєзнавець, ерудит, він своїми розповідями підживлював невтомну уяву метра.
За багато років Дюма добре вивчив Марсель. Зображені в романі мальовничі картини міста, порту, селища Каталани настільки правдоподібні, що тутешні мешканці дотепер показують будинок графа Монте-Крісто, ресторан, де відбулися заручини Едмонта й Мерседес, кав’ярню, в яку часто навідувався старий Морель. І образ замку Іф, що й досі навіває страх на читачів, створений безпосередньо з натури. «Щоб написати свого Монте-Крісто, я знову відвідав Каталани і замок Іф», – писав Дюма.
Сувора фортеця справді вражає уяву. Але сьогодні тут зовсім не страшно, — швидше, цікаво й навіть гарно. Круті кам’яні сходи, обрамлені товстими низькими стінами, виводять мене із групою туристів на верхній майданчик – власне, територію легендарної фортеці. Перед нами постає замок – зовсім невелика квадратна споруда із трьома баштами різної висоти.
 |
| Вхід у камеру Едмонта Дантеса |
На першому поверсі замку – глибокий і маленький двір із великим колодязем у центрі, де збирається тільки дощова вода. По боках двору, на двох поверхах, – тераси з казематами. Над кожним із них напис: «Карцер людини, прозваної “Залізною Маскою”», «Кавалер Ансельм сидів тут у 1582 році», «Граф де Мірабо провів тут 1774 –1775 роки», «Тіло генерала Клебера зберігалося тут з 1802 по 1818 рік». Чимало відомих людей пройшло через цей кам’яний мішок. Але замок Іф відомий, насамперед, як тюрма Едмонта Дантеса. У багатьох «кімнатах» телевізори демонструють сцени із фільмів за мотивами роману Дюма (а їх на сьогодні створено аж 23!).
А ось, нарешті, й знаменита камера Едмонта Дантеса. Звісно, не та, в якій письменник «ув’язнив» свого героя. У творі вона розміщена в глибокому підземеллі, проте підземелля – то лише домисел автора. Але й ця, яку показують туристам, доволі похмура й темна. Тут, як і в інших приміщеннях, немає жодного вікна, від кам’яних непривабливих стін віє холодом. У дальньому кутку – глибокий отвір у сусідній карцер, де нібито довгі роки провів абат Фаріа, учитель і наставник Едмонта Дантеса, який ціною власної смерті відкрив молодому товаришеві шлях на волю.
 |
| Камера для вельмож |
Цікаво, що абат Фаріа – цілком реальна історична постать. Нащадок індійських бахманів-сарасватів, які прийняли християнство, Хосе Фаріа був надзвичайно популярною особою у Франції кінця ХУІІІ – початку ХІХ століть. Він вважався одним із найосвіченіших людей свого часу, володів кількома мовами, мав гіпнотичні здібності. Певний час жив у Марселі, був членом медичного товариства, професором Марсельської академії, викладачем у місцевому ліцеї. За участь у подіях Великої Французької революції потрапив до замку Іф. Але Хосе Фаріа, на відміну від свого літературного двійника і його прототипа із поліцейської хроніки – міланського священика, не мав незліченних скарбів. Він помер у Парижі в бідності.
В історії замку-легенди міцно переплелися правда і вимисел, але в реальності персонажів, витворених уявою Дюма, ніхто не сумнівався, і, крім того, майже кожен марселець був упевнений, що знає автора особисто. У передмові до роману «Соратники Іегу» Дюма захоплено згадував, як спритний гід, називаючи себе другом письменника, продавав відвідувачам фортеці пір’я із риб’ячих хрящів, нібито власноруч вирізаних абатом Фаріа. А один марсельський художник на його прохання прислав до Парижа малюнок замку Іф із підписом: «Замок Іф, місце, звідки скинули Дантеса». «Але ж Дантес і абат Фаріа існували лише в моїй уяві!», – дивувався Дюма. Проте великий маестро трохи лукавив, бо й сам часто сприяв незвичайній популярності своїх героїв. Відомо, що Дюма був неперевершеним кулінаром. На запитання, хто його навчив варити знамениту рибну юшку, без сумніву відповідав: «Моряк Едмонт Дантес». Виявляється, про рекламу знали і в середині ХІХ століття!
 |
| На пристані |
Металевими східцями піднімаюся на найвищу точку замку – 22-метрову вежу святого Христофора. Після похмурих казематів тут, під глибоким небесним куполом і яскравим сонцем, так затишно і спокійно. Внизу розкинувся весь острів – маленький, майже іграшковий, із самотнім маяком – мовчазним свідком історії і модерним маленьким кафе для туристів. Над островом непоспіхом кружляють його вічні сторожі – морські чайки. Вдалині в гірському амфітеатрі дрімає Марсель. Повіває свіжий вітер і доносить гучний голос корабля, що вибирається із порту в далеку дорогу. А ось від берега швидко наближається маршрутний катер. Пора повертатися. Спускаючись до пристані, зустрічаюся із черговою групою щойно прибулих відвідувачів: легендарні образи, створені талановитою рукою письменника, ось уже майже два століття не перестають збуджувати уяву й інтригувати.
…А у Старому порту вирує невмирущий рибний ринок. Галасливі продавці, як і в часи великого Дюма, навперебій закликають покупців, запевняючи, що саме їхня риба найкраща. Нарешті-таки вибираю і йду додому варити юшку … за рецептом Едмонта Дантеса.
