ЛітАкцент - світ сучасної літератури http://litakcent.com істина така ж гірка, як і солодка! Актуальні книжки для підлітків http://litakcent.com/2016/11/01/aktualni-knyzhky-dlja-pidlitkiv/ Tue, 01 Nov 2016 10:26:44 +0000 вихід першої частини «Напівлихий». Фішка видання, нагадаю, в одночасному виході книжок багатьма мовами по всьому світі, тобто і права купувались, і переклад робився тоді, коли реальна реакція ринку на авансом оголошений бестселер була ще невідома. Мені тільки чується, як після другої книжки Старий Лев сказав «упс, посилочка вийшла», а після третьої – нічого не сказав, тільки гмикнув – раз треба, то треба. Натан – чорно-білий маг, який стикається з потворною репресивною системою тоталітарного суспільства білих магів, яке переслідує і знищує чорних. Він і сам – об’єкт переслідувань, катувань та нелюдських експериментів, його багато років тримали в ув’язненні, вишколюючи для вбивства власного батька. Цікаво, що на створення цього світу авторку надихали книжки Солженіцина. Читачів «Саду Гетсиманського» каральна машина Саллі Ґрін особливо не вразить. Вирвавшись із полону, Натан вступає до спілки незгодних, які планують повалення диктатури та створення справедливого та рівноправного суспільства білих і чорних магів. Завершальний акорд цієї боротьби – це третя книжка серії. «Напівлихий» демонструє зростання хлопчика в абсолютно несприятливих умовах цькування і залякування, у ньому головний герой – непотрібна дитина, а це добротний і вдячний сюжет ля підліткової та юнацької прози. У «Напівдикому» спостерігаємо дорослішання цього хлопчика, його знайомство з «внутрішнім звіром» (прихованою сутністю), усвідомленням самого себе. Предметом же третьої частини став, на мою думку, посттравматичний синдром. Дилема, чи має людина право вбивати поганих людей, у третій частині вирішена. І, на щастя, без однозначної відповіді. А ось стан Натана – ветерана війни, який дуже багато чого втратив, у заключних розділах і власне розв’язка книги – це окрема і дуже цікава розмова. Тема ця знайома українцям не з чуток, адже тільки лінивий психолог ще не висловився про проблему реабілітації демобілізованих військових. Понівечена війною свідомість потребує розрішення, звільнення – це проблема, яку неможливо вирішити, якщо боротися з нею самотужки. І це проблема, про яку треба говорити. Звідки про неї відомо авторці з мирної Австралії – загадка. Інша дилема – це статеві уподобання Натана. І це одна з небагатьох книжок в українській дитячій літературі, де обговорюється гомосексуалізм героїв. Переклав книжку Віктор Морозов, переклад вдався, хоча й поставив перед перекладачем складне завдання – адекватного перекладу лайливих виразів. Головний герой надто вже матюкливим видався! Окрім кривав остей та страшностей, також і лексикон Натана забезпечив книжці рейтинг 16+. Розчарувати «Напівзагублений» може хіба що тих, хто очікував у ньому відповіді на всі питання попередніх частин. Нічого подібного не стається, виявляється, що питання читачі самі собі подомислювали, таємничі чари Воленда так і залишаться просто «таємничими чарами», зате кінцівка потішить усіх. цього я певен. Про нас, якими ми є і не є Одразу зізнаюся, що цю книжку я читав вдруге – і то за короткий час. Нинішні видавці своїми новинками як правило задовольняють мій читацький апетит вчасно, тому це – справжня рідкість. Коли три роки тому «Урбіно» видало найпершу книжку про Енн, то я й уявити собі не міг, що цикл завоює у нас стількох прихильників, а завершиться – саме такою книжкою. Такою доречною і такою потрібною саме зараз. Пройшовши з сиріткою Енн дитячі роки, часи дівоцтва, порадівши її заміжжю, народженню дітей, послідкувавши за їхнім зростанням, читачі (і я у їх числі) готові були прочитати нову милу та дотепну історію зі світу Монтгомері… А отримали натомість історію про те, як цей світ було зруйновано. Перша світова війна, яка розгорнулася в Європі, не просто зачепила родину Енн – власне Енн та її родина опинилися у вирі цієї війни. І книжка ця – про Велику війну, хоча оповідь ні на мить не покидає острова Принца Едварда… Ідилічний світ долини Райдуг приголомшує звістка про початок війни, про вступ до неї Британії, а отже – і Канадського домініона. Злочини німцеької армії в Бельгії, поруйнована Франція, нестійкий східний фронт, поразки в Месопотамії – усі ці речі заступають собою світ затишних віталень, дитячих ігор і кохання, такий любий читачам. Жінки та дівчата створюють осередки червоного хреста, шиють одяг для солдатів, збирають гроші для війська на благочинних заходах. А чоловіки, а надто молоді хлопці, – записуються в добровольці. Книжка «Рілла з Інглсайду» описує глибокий тил. А більшість її українських читачів якраз і перебувають у глибокому тилу, коли про обстріли, боєві зіткнення та смерть дізнаєшся з новин чи телефонних дзвінків. Фактично кожну ситуацію, описану Монтгомері у книжці, можна легко приміряти на себе. Разом із Енн та її рідними ми отримуємо новини про потоплення пасажирського лайнера Луїзітанія, а бачимо перед очима збитий боїнг. Отримуємо новини з Фландрії, а думаємо про околиці села Водяне. Читаємо про чергове глибоке занепокоєння президента Вілсона, а бачимо безпомічну ООН… Так, за нинішніх обставин ми схожі на героїв цієї книжки. Але ми й не схожі на них. Розмах волонтерського руху в оповіді Монтгомері вражає і дивує навіть українців, привчених пишатися своїми волонтерами. У світі Енн кожен, хто не допомагає солдатам, вартий осуду. Пацифіст з окремою думкою на прізвисько «Місяць з баками» - заслуговує загальної зневаги. А скільки таких «пацифістів» оточують нас – не злічити! Ніхто не намагається уникнути військової служби, навпаки – здоровий хлопець, який не йде на війну видається чимось немислимим. Чи багато з нас, здорових та дужих чоловіків, відчували бодай іноді те, що пережив Волтер Блайт, відтягуючи до останнього запис у військо? Як воно було б – отримати поштою білу пір’їну… Двоє синів Енн та Гілберта вирушають на війну, найменший готується йти до льотної школи, а дочки – як би зараз сказали – волонтерять у кожну вільну хвилину. Здається, війна торкнулася кожного. Так, як вона торкнулася нас усіх нині. Тільки у Монтгомері всі це розуміють, а нам – зрозуміти ще належить. Остання книжка про Енн – блискуче завершення епопеї. Це той випадок, коли читач отримує від книжки все і навіть більше, і при цьому не хоче продовження. Епоха закінчилася, те, що буде далі – цілком інша історія, у якій ітиметься про інший світ, який може стати трішечки кращим завдяки мужності на фронті й у тилу. Раджу читати всім, але досі книжок Монтгомері ви не читали, то… починайте з найпершої. Соціально незахищені індіанці part-time-indian1 За визначенням одного із книжкових оглядачів, книжка Шермана Алексі «Абсолютно правдивий щоденник індіанця за сумісництвом» має все, для того, аби здобути всі можливі нагороди і бути забороненою. Справді, у повісті органічно вмістилося надзвичайно багато незручних речей, дражливих тем, глибоких підтекстів… Ключове слово – органічно… В центрі сюжету – підліток-індіанець Арнольд Спіріт, якого всі кличуть просто Молодший. Він живе у резервації індіанців племені Спокани. Відтак на сторінках книжки розгортається широке полотно, яке описує і соціальну нерівність, і злидні, і всезагальний відчай. «Індіанцям не годиться реалізовувати свої мрії,» - підсумовує Шерман. Навіть місцева школа існує ніби як для відчіпного. Вважається, що індіанцям взагалі знання ні до чого – водити вантажівку чи працювати на фабриці вони зможуть і без цього… Веселуха починається з того, що Арнольд вирішує перейти на навчання у школу в містечку. Там навчаються білі. «Люди, які мають майбутнє» – за визначенням героя-оповідача. Звісно, таким кроком юнак наживає собі ворогів у резервації, звичайно, наражається на цькування у новій школі, ясна річ, стає предметом зневаги вчителів… Його найкращий друг Роуді не говорить з ним, батько дівчини, яка йому подобається, грозиться порішити його, «хай-но лиш полізеш до неї в трусики». Але річ у тім, що Арнольд теж не в тім’я битий. Він дуже здібний і старанно вчиться, він добре грає в баскетбол, чудово малює комікси і вміє знаходити друзів. Загартований у бійках у резервації, він зрештою дає відкоша білим хлопчикам-мазунчикам… Але чи принесе це йому щастя? Варто дізнатися з книжки. Життя індіанців у резервації болісно нагадує життя українського глухого села. Взяти хоча б тему алкоголізму. «Як пом’янути людину, яка напилася і згоріла живцем у власній хаті? Звісно ж напитися!» або «Ясна річ у них була вечірка. І звісно ж вони назюзюкались – вони ж індіанці!». Алкоголізм так міцно вкорінений у резервації, що вже й не зрозуміло чи то злиденне життя йому причина, чи навпаки – він сам причина злиденного життя. Інша прикметна річ, це відчуття меншовартості, яке супроводжує вихідця з резервації все життя. У нас в Україні селюк може досить зграбно вивчити російську мову і в місті вже ніхто й не здогадається, що він не «городський». Індіанець же затаврований кольором шкіри, відтак індіанцем залишиться довіку. І водночас індіанці надзвичайно шляхетні. Разючий приклад – один з епізодів книжки, коли на традиційному індіанському святі американський міліонер вирішує широким жестом повернути бабусі Арнольда коштовний, давній індіанський костюм, який, як він вважає, було викрадено у Споканів. Арнольдова бабуся просто каже : «Це костюм з іншого племені, у мене такого ніколи не було», - і запросто відмовляється від сотні тисяч доларів… Ну і звісно, у книжці присутня і політична складова, ледве помітна. але дуже потужна. Правовірні католики у резервації святкують американське свято - день подяки. «А ми за що дякуємо, тату? – Либонь за те, що вони не винищили нас усіх…» Але насамперед, «Абсолютно правдивий щоденник…» – це чудова підліткова повість, яка оповідає про зростання надзвичайно цікавого, талановитого і доброго хлопця у надзвичайно складних умовах. Про його порозуміння з самим собою та довколишнім світом. Про вибір та власну ідентичність. Про статеве дозрівання, перше кохання, дружбу... Лишається лише сподіватись, що котресь із українських видавництв колись подарує українському читачу цю надзвичайну книжку. ]]> Скасовано дозвіл скандального посібника з «Сімейних цінностей» http://litakcent.com/2016/11/01/skasovano-dozvil-skandalnoho-posibnyka-z-simejnyh-cinnostej/ Tue, 01 Nov 2016 09:54:36 +0000 Міністерство освіти і науки України]]> Зураб Аласанія написав заяву на звільнення http://litakcent.com/2016/11/01/zurab-alasanija-napysav-zajavu-na-zvilnennja/ Tue, 01 Nov 2016 09:44:33 +0000
Генеральний директор Національної телекомпанії України Зураб Аласанія написав заяву на звільнення за власним бажанням.

Цю інформацію Зураб Аласанія підтвердив сайту «Суспільне мовлення».

«Я не згоден з тим, що суспільне мовлення, яке має постати наступного року, буде недофінансоване на значну суму. Відповідно до Закону про Суспільне має бути 0,2% від держбюджету, це приблизно 1,2 млрд грн. Із них держава відбирає 450 млн грн витрат на "Євробачення-2017", 250 млн грн. відбирає у вигляді платні за трансляцію, 149 млн грн відбирає видатками, і 46 млн грн комунальними платежами забирає місто. Ще 112 млн грн апріорі йдуть на міжнародну діяльність (Олімпіади, чемпіонати світу тощо). В залишку – 193 млн грн», – зазначив Зураб Аласанія в коментарі сайту «Суспільне мовлення».

Також відставку Зураб Аласанія пояснив наступними причинами на сайті mediaport.ua:

«Суспільний мовник країні потрібен як чисте повітря в отруєному індустрією середовищі. Менше з тим, очікування суспільства по термінах не є реальними: зсередини розумієш, що в наших умовах, так, щоб не порушувати законів кожним кроком, а змінюватись разом із законами — то реформа займе набагато більше часу.

Паралельно й так само повільно триватимуть і зміни у радянському мисленні працівників. Більшість з них й досі певна, що компанія існує не для створення корисного людям контенту, а виключно задля того, щоби утримувати їх, працівників (доведено профспілками)".

Джерело: Детектор медіа

]]> Brutto записали пісню на вірш Жадана http://litakcent.com/2016/11/01/brutto-zapysaly-pisnju-na-virsh-zhadana/ Tue, 01 Nov 2016 08:05:18 +0000 Гурт Brutto презентував нову відеороботу для пісні, написаної Сергієм Міхалком на вірш українського поета Сергія Жадана. Відео Сергій Жадан прокоментував на офіційній Facebook-сторінці. "Я завжди говорив, що середньовічні бестіарії та полювання на відьом найкраще знімати на спальниках – по-перше, завжди є масовка, по-друге, не потрібно будувати декорації, по-третє, режисер нікому не має пояснювати, що робити на знімальному майданчику. Мені здається, кліп вийшов достатньо страшним, аби все це звучало переконливо. Не слід боятись монстрів усередині себе, слід боятись, що наші монстри знають про нас більше, аніж ми про них", – написав Жадан.]]> Міністр культури не має ні житла, ні автомобіля http://litakcent.com/2016/10/31/ministr-kultury-ne-maje-ni-zhytla-ni-avtomobilja/ Mon, 31 Oct 2016 14:46:30 +0000 Zaxid.net]]> «Україна: масштаб 1:1» Криштопи вийшла у Чехії http://litakcent.com/2016/10/31/u-chehiji-vydaly-oleha-kryshtopy-ukrajina-masshtab-11/ Mon, 31 Oct 2016 13:55:00 +0000
У Празі відбулася презентація чеського перекладу книжки художніх репортажів Олега Криштопи «Україна: масштаб 1:1» («Ukrajina v měřítku 1:1»). Це збірка вражень від восьмирічних мандрів Україною та спілкування із сотнями людей, яка показує реальну, неприкрашену і розмаїту батьківщину.

Для чехів книжка цікава тим, що зображує місця, куди звичайний турист не потрапить, а крім того допоможе зрозуміти чому виник Майдан, відбулася анексія Криму та точиться війна з Росією.

Переклад здійснила чеська поетка та перекладачка Марія Ілляшенко (Marie Iljašenko), уродженка Києва. Книга вийшла у празькому видавництві «Dokořán», директор якого особисто розпочав презентацію із привітання письменника та перекладачки келихом шампанського.

Захід відбувся у бібліотеці Вацлава Гавла, де Олег Криштопа, який вже втретє відвідує Прагу, розповів про історію написання книги та сприйняття твору в Україні, про українське сьогодення, труднощі із отриманням візи та творчі плани на майбутнє.

Нагадуємо, Олег Криштопа став першим переможцем Конкурсу художнього репортажу імені Майка Йогансена «Самовидець».
Джерело: Буквоїд

]]> Жанна Слоньовська – переможець нагороди Conrad Festival http://litakcent.com/2016/10/31/zhanna-slonovska-peremozhec-nahorody-conrad-festival/ Mon, 31 Oct 2016 12:26:36 +0000
Письменниця Жанна Слоньовська стала лауреатом щорічної польської літературної нагороди Конрада за найкращий літературний дебют 2015 року – роман «Дім з вітражем», що вийшов в українському перекладі у «Видавництві Старого Лева».

Урочисте нагородження відбулось 30 жовтня в Кракові у рамках Фестивалю Конрада (Festiwal Conrada). Письменниці вручили статуетку та грошовий приз у розмірі 30 тисяч злотих.

«Кожен шукає безпеки, але особисто для мене писати цю книгу було проти людської основної потреби. Протягом п'яти років це було питанням віри. Я писала текст, на який ніхто не чекав, я писала рідною мовою, навіть кинула свою роботу, але твір перевершив мої найсміливіші очікування»,- сказала на сцені Жанна Слоньовська.

Жанна Слоньовська - журналістка, перекладач і письменниця. Народилась у 1978 році. Протягом багатьох років живе у Кракові. Фахівець у галузі історії Львова. Письменниця отримала нагороду видавництва «Znak» за твір «Дім з вітражем» у 2014-му. Також роман номіновано на літературну премію «Nike 2016».

Нагадуємо, запрошення на Міжнародний літературний фестиваль імені Джозефа Конрада російського письменника, апологета так званих ДНР та ЛНР Захара Прилєпіна викликала протест української делегації. Згодом запрошення скасували.

Джерело: ВСЛ

]]> Ірина Шувалова. Привітай мене з міста, якого на мапі нема http://litakcent.com/2016/10/31/iryna-shuvalova-pryvitaj-mene-z-mista-jakoho-na-mapi-nema/ Mon, 31 Oct 2016 11:47:44 +0000
Більше поезії - тут.

]]> Ростислав Семків. Як писали класики http://litakcent.com/2016/10/31/rostyslav-semkiv-jak-pysaly-klasyky/ Mon, 31 Oct 2016 11:34:00 +0000 сайті видавництва. ПРО КНИГУ: Серед визнаних письменників є ті, котрі вирішили поділитися секретами свого успіху й написали книжки про те, як писати добре. Це видання підсумовує погляди на художню творчість мегапопулярних Агати Крісті, Джорджа Орвелла, Рея Бредбері, Курта Воннеґута, а також ближчих до нас у часі Мілана Кундери, Маріо Варґаса Льйоси та Умберто Еко. Чому вони писали? Як вони писали? Й чому насправді вони стали успішними? Це збірка практичних порад, котрі підтверджені визнанням читачів на усіх континентах. Книжка буде однаково цікава і тим, хто пише, і тим, хто цікавиться літературою та «внутрішньою кухнею» відомих письменників – як вони пишуть, як вони бачили своє місце в літературі, чому вони насправді стали успішними. ПРО АВТОРА: Ростислав Семків – автор, літературознавець, критик, перекладач, директор видавництва «Смолоскип», доцент кафедри літературознавства Києво-Могилянської Академії, в.о. директора Українського інституту книги. Лектор «Центру літературної освіти». Стажувався у Гарвардському університеті. Член журі багатьох літературних премій (зокрема «Коронація слова», «Книга року BBC» та ін.). Після 15 листопада видання «Як писали класики» можна буде побачити на полицях книгарень, а наразі триває передпродаж книги за найнижчою ціною (80 грн). Замовити можна на сайті видавництва: http://pabulum.com.ua Це видання – дебют одночасно і для видавництва «Pabulum» і для Ростислава Семківа як автора нон-фікшн. ]]> Боб Ділан пояснив, чому мовчав про Нобелівську премію http://litakcent.com/2016/10/31/bob-dilan-pojasnyv-chomu-movchav-pro-nobelivsku-premiju/ Mon, 31 Oct 2016 08:05:05 +0000 "Звістка про присудження Нобелівської премії відібрала у мене мову", – пояснив Боб Ділан у першому інтерв'ю, яке дав після оголошення лауреата "Нобелівки" з літератури. Доки Ділан презентує свої художні роботи в Оклахомі, виданню The Telegraph вдалося поспілкуватися з легендарним музикантом. Боб Ділан розповів, що залюбки візьме участь у церемонії вручення Нобелівської премії, яка відбудеться 10 грудня у Стокгольмі, "якщо це можливо". На закиди з приводу неввічливого мовчання після оголошення його лауреатом, музикант відповів: "Що ж, ось я". Він досі не може повірити, що має таку честь та сприймає нагороду як надзвичайно важливу. "Чи візьму я Нобелівську премію? Звісно ж!", – говорить Ділан. Раніше через тривале мовчання Ділана почали поширювати чутки, що він не збирається приймати нагороду. Член журі Нобелівської премії з літератури, письменник Пер Вестберг, звинуватив Боба Ділана у зарозумілості і неввічливості. Джерело: УП. Життя]]>