Всі відомі мені книгознавці сходяться на тому, що книжки є чи не найпридатнішою платформою для проговорення складних тем. Будь то насильство чи булінг, нужда чи війна – всі ці речі допоможе збагнути і перетравити книжка. Надто – книжка дитяча та підліткова. Діти і підлітки, ще позбавлені батьківських стереотипів, ще не зашкарублі й не замкнуті самі на себе – найпридатніше поле для складних розмов. Можливо, навіть розмов про… одностатеве кохання.
Приводом до такої розмови можна сміливо обрати нещодавно видану «ВСЛ» книжку Андреаса Штайнгьофеля «Середина світу». Поява цієї історії для тих, кому за 16, українською могла би мати ефект вибухлої бомби, але чомусь минає непоміченою. Жаль, що нема вже нацкомісії з моралі, щоб як слід її прорекламувати. Цього разу шановним членам комісії було б значно веселіше, мушу визнати.
Зміст книжки шокує і захоплює водночас. Абсолютно нетипова родина з Америки, яка живе у сільській пуританській частині Німеччини, та ще й займає напіврозвалений маєток-замок – це вже цікаво. А коли ще матір сімейства веде список коханців на кількасот прізвищ, її найкраща подруга в неї закохана, а її діти-двійнята постійно потрапляють у халепи з однолітками – то це вибухова суміш. Тематика одностатевого кохання в цій книжці провідна. Бачимо тут і цілком щасливу лесбійську пару, яка живе нормальним життям, простежуємо усвідомлення власної сексуальності головним героєм геєм. Зосередженість автора на психології людських стосунків дає читачеві змогу збагнути, що взагалі-то почуття гомосексуаліста не надто і відрізняються від почуттів гетеросексуала. Опис суспільного осуду, страху бути викритим – яскраво засвідчує, що життя геїв – аж ніяк не парад.
Між тим, на мою думку, автор у книжці надміру захопився фізіологічністю сексуальних стосунків. Можливо, читач в Україні ще не звик до аж занадто відвертих описів, надто коли йдеться про літературу юнацьку. Хоча, з іншого боку, орієнтовані на юнацтво ранні твори Любка Дереша або Ірени Карпи так само не вирізняються цнотливістю. Просто захопившись дражливою тематикою, автор не закцентував увагу читача на тому, що в усьому іншому ці люди нормальні, як усі – його герої натомість аж ніяк не як усі, іноді навіть нарочито ненормальні, хоча з сексуальною орієнтацією це аж ніяк не пов’язано.
Натомість у інших доступних українському читачеві книжках ЛГБТ-тематика виринає час від часу і, на мою думку, розповідає про гомосексуалістів менш нав’язливо. Взяти для прикладу сагу про Напівлихого від Саллі Ґрін. Поява у ній героя-гея дає авторці змогу сформувати несподіваний для читача любовний трикутник, а ще – показати розвиток особистості головного героя. Натан, який не мав змоги рости, як інші діти, мусить сам осягати свою сексуальність. Тому попри майже нав’язливе кохання до Анналізи – дівчини своєї мрії – він ніяк не може розібратися у почуттях до доброго приятеля Габріеля, який за нього готовий піти у вогонь та воду. Дещо егоїстичні почуття Анналізи протиставляються Габріелевій жертовній одержимості. Варто почекати третьої книги серії, щоб побачити, чи зуміє напівлихий Натан порозумітися з самим собою.
Так само відгалуженням основної сюжетної лінії є ЛГБТ-тематика у книжці «Угода демона» англійки Сари Різ-Бреннан. Цього разу її залучення виявилося потрібне для нетривіального розвитку сюжету. Брат головної героїні – Джеймі – несподівано переходить на бік супротивників і частина історії присвячена пошуку його можливих мотивів. Яке ж здивування чекає на читача, коли виявляється, що вся штука в тому, що Джеймі закохався в очільників ворожих магів. Треба сказати, що порівняно зі зрадою у магічному протистоянні, нетрадиційна орієнтація брата виявилася такою незначною проблемою, що інакше про неї й говорити не варто було б.
Фантастичні книжки-бестслелери все частіше залучають ЛГБТ-тематику на свої сторінки. І іноді одна побіжна згадка може зробити більше, ніж кількасот сторінок опису поневірянь. Завершальна частина успішно екранізованої антиутопії Вероніки Рот присвячена переважно бійкам і гонитвам, але між тим вона розповідає і про свідомий вибір людини – бути чи не бути з кимось. Попри невисоку художню якість твору, все ж можна сподіватися, що юні кіномани, які візьмуть до рук книжку, ще чомусь і навчаться. Описуючи суспільство, в якому процвітає євгеніка (псевдонаукове вчення про поліпшення людської породи), авторка згадує і про кількох хлопців, закоханих одне в одного. Жоден герой книжки не бачить у цьому нічого дивного чи вартого осуду, поведінка хлопців нічим не відрізняється від поведінки їх колег. Лише одного разу в особистій розмові один із них каже, що «уряд не заохочує такі стосунки між «генетично чистими» людьми. Йому від таких потрібне потомство». У такі моменти може здатися, що похмурий постапокаліптичний світовий лад ближче, ніж здається…
Тож, можливо, краще, якщо підліток дізнаватиметься про несхожих на себе з книжок, а не зі стрічок новин і промов політиканів. Можливо, саме книжка допоможе йому навчитися терпимості, розуміння і того, чого так часто бракує у світі поза книжками, – співчуття.
Перекладач з англійської мови книжок Р. Кіплінґа, Дж. Вілсон, С. Кулідж та ін. Кандидат біологічних наук. Незалежний критик.
