Вистояти й розвиватися

Як переживають кризу великі й малі українські видавництва та що роблять для того, щоб вийти з неї з найменшими втратами.

Виклики, спричинені пандемією і карантином, не оминули жодного видавництва. Болючі наслідки кризи відчули на собі і великі видавці, й малі. Дехто не пережив карантину й був змушений закритися, дехто взяв паузу, щоб перечекати несприятливі часи, багато хто переглянув видавничі плани і переніс, а то й скасував вихід деяких книжок. Серед викликів також — зберегти команду, організувати ефективну роботу в нових умовах , шукати можливості отримати фінансову підтримку та нові канали збуту. А ще — вибудовувати міцну комунікацію із читачами в час, коли більшість живих подій поки неможливі, а від онлайну багато хто втомився.  Криза – це ще й час, коли цінності, які транслюють видавці, стають особливо помітними.

Ми опитали великі й малі видавництва про досвіди, рішення, ідеї та ініціативи, які вони запроваджували, ухвалювали та розвивали у час карантину. Звичайно, ми не могли охопити всіх гравців видавничого ринку й усі цікаві ініціативи та рішення. Утім, певні спільні тенденції можна побачити.

Міжнародні гранти: досвід видавництва «Сафран»

Сходознавче видавництво «Сафран» одним із перших відчуло на собі наслідки кризи, викликаної пандемією Covid-19, адже має спільні проєкти з китайськими видавництвами. Цього літа «Сафран» планував видати дві серії дитячих книжок, перекладених із китайської, — «Легенди Китаю» й освітню серію про східний традиційний календар. Ці видавничі плани довелося посунути на кінець осені.

«У нас із 2019 року відкритий великий проєкт з одним великим китайським видавництвом — це партнерські дитячі видання. Але вже 1 лютого у  них усе заглухло. В Україні ще все було ок, а я вже знала, що все відсувається на місяці або й скасовується. І справді, ті етапи нашої співпраці, що мали відбутися в лютому, почалися лише у травні. Китайські видавництва почали потроху повертатися до роботи в кінці березня, але вони ще чекали, поки розгойдаються різні державні структури, наприклад, податкова, через яку все проходить. Ми, наприклад, два місяці чекали на свою чергу в китайську податкову. Це все надзвичайно уповільнило нашу роботу», — розповідає Світлана Призинчук, засновниця сходознавчого видавництва «Сафран».

Карантин украй негативно плинув на продажі книжок видавництва. У березні й квітні їх майже не було, у травні-червні продажі були, але дуже низькі. «У липні-серпні фінансова ситуація трохи покращилася за рахунок двох новинок, на які ми відкрили передпродаж, — розповідає Світлана Призинчук. — Але ми видали ті книжки, щодо продажів яких мали хоч якусь упевненість. Наприклад, книжку «Піднебесні пісні. Поетичні переклади Ярослави Шекери» —  на неї ми поставили невисоку ціну, бо Ярослава цього хотіла б, і знали, що книжку куплять її друзі та знайомі. А ось вихід ще однієї книжки, яка мала з’явитися найближчим часом, ми поки відклали».

Світлана розповідає, що саме на карантині видавництво почало робити передпродажі, яких раніше ніколи не робило. Та й загалом ситуація, викликана пандемією і карантином, змусила видавництво переглянути свій підхід до роботи. Наприклад, розповідає Світлана, раніше видавництво починало працювати над якимось виданням  й одночасно подавало його на різні гранти. Якщо вдавалося отримати грант — чудово, якщо ні — роботу над книжкою здійснювали власними силами. Зараз довелося відмовитися від такого підходу. Тепер видавництво шукає міжнародні гранти і починає роботу над книжками, лише коли їх отримує.

«Сьогодні завдання номер один — це втриматися на плаву,  — пояснює видавчиня. —   Тому коли почався карантин, ми буквально з квітня почали шукати грантові програми. У розпал карантину це було дуже важко зробити, але мені вдалося у квітні податися на тайванський грант і розпочати серію тайванської літератури. Зараз ми плануємо й надалі співпрацювати з Тайванем, ми вже отримали від них перший грант. У них дуже чіткі дедлайни, яких вони дотримуються. Це надзвичайно структурує, ти можеш щось планувати, бо невизначеність морально тисне».

Світлана розповідає, що фінансового резерву видавництва вистачило на дві новинки й виплату на карантині всіх гонорарів, які видавництво планувало виплатити з продажу книжок, зокрема на ярмарках і фестивалях.  «Тож на цьому наш резерв закінчився. У жовтні знову подаватимемося на тайванський грант  із серією сучасної літератури. Ми планували цей напрям і раніше, але карантин усе пришвидшив, — говорить засновниця видавництва. —  Ми шукаємо й інші можливості. Зараз у Китаї створили дуже класну онлайн-платформу Пекінської міжнародної книжкової виставки. Ми на неї зареєструвалися й почали отримувати листи від різних китайських видавництв щодо можливих партнерських проєктів. Ми всім кажемо “так”: розглядаємо всі можливості, шукаємо, що нас цікавить».

Тимчасово стати на паузу: досвід видавництва Discursus

«Карантин спричинив закриття книгарень, а ми безпосередньо залежимо від надходжень із продажів, тож довелося майже всі проєкти призупинити, бо бракувало фінансування. І це була серйозна пауза в роботі видавництва, — розповідає співзасновник видавництва Discursus Василь Карп’юк. —  На щастя, є гранти. Два наші проєкти отримали гранти від Українського культурного фонду, їх ми зараз і реалізовуємо. Це створення українознавчих воркбуків для дітей діаспори і переклад роману Петра Шекерика-Дониківа  «Дідо Иванчік», із гуцульського діалекту на літературну мову твір перекладає Іван Андрусяк. Автор був репресований в 1940-му, твір вважали втраченим, але згодом віднайшли. Уперше був опублікований в оригіналі в 2007 році, але через діалект він мало доступний широкому загалу, тому і працюємо зараз над перекладом».

Василь Карп’юк розповідає, що потроху діяльність видавництва відновлюється, але видавничий портфель довелося значно зменшити.  «Вийшла книжка Степана Процюка, ще два-три видання плануємо видати , але загалом все суттєво скорочено цього року», — говорить видавець.

Під час карантину видавництво не організовувало онлайн-заходів, усі зустрічі, літературні події  й читання поки поставлені на паузу.

«Онлайн-формати здаються нам не дуже ефективними. Ці формати можливі як додаткові, але не основні. Зараз усе в режимі паузи. Щось робиться, звісно, але для активної діяльності потрібні умови без карантинних обмежень. Необхідні зустрічі, презентації. Це важливі складові книговидавничого процесу. На жаль, поки що цього немає», — підсумовує Василь Карп’юк.

Видавати новинки попри все: досвід видавництва «Видавництво»

Співзасновниця видавництва «Видавництво» Лілія Омельяненко також розповідає про тяжкі для видавництв, особливо малих, перші місяці жорсткого карантину.

«Ми не зовсім розуміли, як нам бути і що робити. У березні-квітні нам стали гірше платити наші дистриб’ютори. Оскільки ми маленьке видавництво й не маємо власних крамниць, то дуже сильно залежимо від наших продажів через інтернет і через дистриб’юторів. Частина з них — це офлайнові крамниці, які на карантині закрилися на невизначений термін. Їм теж було важко, відповідно, вони не могли вчасно платити. Залишилися буквально два-три основні дистриб’юторі, які продають книжки онлайн. У період, коли офлайн-крамниці були зачинені, онлайн-продажі помітно зросли, але вони все одно не перекривали того, що нам давали онлайн і офлайн-крамниці разом. Було важко», — розповідає видавчиня.

Попри складні умови, «Видавництво» вирішило не ставати на паузу, а навпаки видавати новинки. «Ми розуміли, що якщо ми не видаватимемо під час карантину нові книжки, не розповідатимемо про себе і свій асортимент читачам, то інтерес до видавництва втратиться, люди почнуть забувати про наше існування і можуть згодом не сильно звертати увагу на наші книжки. Тому ми намагалися все одно видавати нові титули», — пояснює Лілія Омельяненко.

Під час карантину у «Видавництві» вийшло п’ять книжок : «Щоденник Анни Франк», «Маус», «Пхеньян», «Вітчизна», перевиданий «Персеполіс». На днях вийшла шоста — «Єронім та Босх». З одного боку, це хороші показники для ситуації, у якій усі опинилися, говорить видавчиня, а з іншого — довелося відкласти на потім кілька класних проєктів, які планувалися на це літо. Вони, ймовірно, побачать світ наприкінці зими.

Підтримкою для видавництва є грантові проєкти, але їх теж, каже Лілія, цього року відчутно поменшало. «Можемо сподіватися здебільш на міжнародні організації й міжнародних донорів, у яких лишилося більш-менш стабільне фінансування», — говорить вона.

Під час карантину видавництво робило цикл онлайн-читань авторів двотомника «Це зробила вона».

«Це було досить успішно з погляду піар-активності, хоча і не принесло додаткових продажів. Але це був новий для нас досвід спілкування з аудиторією, багато хто про нас дізнався вперше. Оскільки авторів багато, а в кожного з них — своя аудиторія, то так ми змогли залучити досить широке коло потенційних читачів», — розповідає Лілія Омельяненко.

Зараз у видавництва завдання номер один — утриматися на плаву. «Ми зменшили швидкість придбання нових прав, оскільки це також потребує фінансів. Купуємо зараз ті права і домовляємося про ті книжки, які  дуже хочемо. Також нас рятує те, що маємо чіткий фокус — ми майже повністю перейшли на графічні романи і комікси, і люди йдуть по них до нас», — підсумовує видавчиня.

Зміцнити зв’язок із читачами: досвід видавництва Vivat

 «Між скороченнями штату і скороченнями виробництва  —  ми обрали друге. Зберегти команду було одним із найвдаліших рішень, — розповідає Юлія Орлова, генеральна директорка видавництва Vivat. — Нам довелося значно зменшити обсяги друку, багато проєктів відклали до “кращих часів”, але вже зараз потроху повертаємося до звичного режиму й відновлюємо кількість виданих новинок. Відсутність фінансових можливостей завжди дуже сильно б’є по організації, видавництва відчайдушно лихоманить і ми бачимо, що майже в кожному видавництві є зміни не в кращий бік. Виживуть гнучкіші й розумніші, здатні відкинути непотрібні амбіції, ті, які вміють домовлятися і бачать стратегічну мету, здатні стратегічно, масштабно мислити».

Юлія Орлова  говорить, що турбулентність ніколи не сприяла загальному зростанню і розвитку, але може відзначити і деякі позитивні моменти цієї ситації.

«По-перше, більшість видавництв у зв’язку з фінансовими труднощами усвідомили необхідність колаборацій: ми вчимося домовлятися, іти на компроміс, вчимося чути одне одного й усвідомлювати, що локально в нас можуть бути різні інтереси, але є й спільний знаменник: ми всі учасники книговидавничого ринку України, — каже вона. —  А по-друге, спостерігаємо значне збільшення обсягів онлайн-продажів, що відбилося й на розвитку нашого інтернет-магазину. За час карантину в Україні різко збільшилася кількість інтернет-оплат, ще більше українців перестали боятися купувати в інтернеті».

Карантин підштовхнув команду видавництва до пошуків та опанування нових майданчики для здійснення зустрічей, презентацій, дискусій тощо — онлайнових.

«Зараз ми зосередилися на роботі з нашим ком’юніті у соцмережах, спілкуємося з читачами, блогерами, створюємо спільноти за інтересами, у яких активно обговорюються книги, новини на ринку книговидання, організовуємо розіграші, вікторини тощо, — розповідає Юлія Орлова. — У львівській книгарні Vivat тестуємо новий формат зустрічей “Вихідні з письменником”. Упродовж чотирьох годин читачі можуть прийти в книгарню й особисто поспілкуватись з улюбленими письменниками, не створюючи натовпу. Обов’язкова умова, звісно, дотримання дистанції та наявність маски».

Нові канали продажів і максимум уваги до читачів: досвід «Видавництва Старого Лева»

У час жорсткого карантину читачі, які замовляли книжки видавництва на сайті, отримували в пакунку й листівку зі словами підтримки. З одного боку це була мила дрібничка, а з іншого — так  видавництво транслювало важливий меседж: цей складний період ми зможемо подолати разом.

«Для нас було важливо підтримати читача, адже ми з ним були в одному човні. Тож коли ми надсилали читачам їхні замовлення, то вкладали туди листівку зі словами підтримки. Нам хотілося дати читачеві якесь відчуття безпеки, показати, що він не один», — говорить головна редактора і співзасновниця «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка.

Розповідає, що викликів було чимало і вони стосувалися дуже різних сфер діяльності видавництва: від чіткої й ефективної організації дистанційної роботи колективу до пошуку нових каналів продажу книжок і мерчу, які підстрахували б у період, коли не працювали книгарні. За умов повної відсутності живих зустрічей з авторами, дискусій та презентацій важливо було не втрачати зв’язок із читачами. І потрібно було шукати можливості й надалі випускати новинки та рекламувати їх.

«Ми одразу почали діяти, бо зрозуміли, що не маємо можливостей відсиджуватися, розслаблятися, чекати на кращі часи, — розповідає видавчиня. —  Ми мали напрацьований сайт, тому  наші зусилля зосередилися довкола нього, довкола соцмереж та інтернет-крамниці.  На карантині в нас були заплановані резонансні новинки, як “Амадока” Софії Андрухович, і ми розуміли, що треба докласти максимум інформаційних зусиль плюс додати швидку і якісну комунікацію з читачем. Усе це наша команда робила дистанційно. Нам вдалося спіймати цю хвилю, коли люди на початку карантину потребували багато книжок, нових вражень, коли вони опинилися замкнутими у своїх просторах».

Мар’яна Савка розповідає, що у час карантину видавництво провадило надзвичайно щільну роботу в онлайні. «Нашому відділу промоції значно побільшало роботи, адже це не так просто перевести все в онлайн, тим паче, що існує конкуренція за час в ефірі, за перегляди. Саме тому ми придумували нові онлайн-формати, наприклад, інтерв’ю з авторами з-за кордону, були презентації, які збирали великі аудиторії. Це як із презентацією книжки Олега Сенцова. Ми робили зустріч із читачами, яку потім змонтували й  видали в ефір. І там зараз 20 тисяч переглядів», — говорить вона.

Розповідає, що під час карантину онлайн-продажі зросли, а все, що було офлайн, — навпаки завмерло. Тоді видавництво почало шукати додаткові канали продажу й варіанти якісної співпраці. Так воно  почало співпрацювати з двома банками. «Вони самі на нас вийшли і запропонували нам таке партнерство, де наші книжки будуть у їхній програмі лояльності, у програмі кешбеку, — розповідає видавчиня  —  Потім ми почали співпрацю з “АТБ”.  Альтернативні майданчики в період карантину є дуже дієвими. Але бачимо, що з настанням осені люди почали повертатись у книгарні. І результати вже відчутні».

Зараз, із початком осені, видавництво посилює співпрацю з різними компаніями й корпораціями, бо незабаром почнеться період зимових свят, до якого потрібно бути готовими.

«Зовсім скоро почнуться зимові закупівлі й важливо, щоб ми мали що запропонувати компаніям, які беруть у нас книжки до зимових свят. Нашим завданням улітку було попри все підготувати зимові проєкти», — каже Мар’яна Савка.

Вона розповідає, що під час карантину деякі книжки довелося притримати й не давати у друк. Видавництво зосередилося на книжках, у продажах яких було впевнене. Але одним із найбільших досягнень у часи кризи Мар’яна Савка називає те, що вдалося зберегти колектив. «Жодного співробітника не було звільнено, наша команда працює у повному складі»,  — підсумовує видавчиня.

Підхопити й вдосконалити: досвід видавництва «Наш формат»

Не всі видавництва пережили кризу. Наприклад, про своє закриття на невизначений термін оголосило видавництво «Фонтан казок», а його співробітники опинилися без роботи. Разом із видавництвом карантин не пережив і конкурс «Напишіть про мене книжку», який «Фонтан казок» проводило щороку. Утім, зовсім скоро команда редакторів «Фонтану казок» розпочала роботу у видавництві «Наш Формат».

 «Після чотирьох успішних сезонів конкурс “Напишіть про мене книжку” не пережив карантину разом з його організатором, видавництвом “Фонтан казок”. Але одразу на його основі постав Літературний конкурс видавництва “Наш Формат” для дитячих письменників — базований на тих само принципах максимальної відкритості й неупередженості, а водночас із суттєво оновленими правилами, покликаними мінімізувати навіть таку неодмінну річ будь-яких творчих конкурсів, як суб’єктивність, — розповідає Іван Андрусяк, який очолив новостворену Дитячу редакцію видавництва «Наш Формат».  — Уже сам факт того, що паузи не було, свідчить, що такий конкурс дуже потрібний усім — і письменницькій спільноті, й видавничій, і читачеві. Фактично він виконує функції лабораторії, де молодий дитячий письменник може апробувати свої ідеї та вміння, набратися досвіду й отримати на свій твір фахові рецензії, яких не отримав би ніде інде. Тобто автор у будь-якому разі не програє, бо отримає вагомі можливості для саморозвитку. А якщо твір пройде крізь це “сито” і стане переможцем — тоді автор отримає професійно видану книжку, непогане (за українськими мірками) роялті й промоцію. Звісно, видавництво мусить вкласти немалі кошти в те, щоб організувати конкурс на високому експертному рівні, але це розумне вкладення, бо воно дає змогу отримати найкращі твори й найперспективніших молодих авторів, із якими тривалий час можна успішно працювати на ринку».

«Наш Формат»  ризикнув і запустив у час кризи новий напрям — дитячу літературу з акцентом на підтримку українських авторів та ілюстраторів. Уже незабаром вийдуть друком перші книжки.

«Це не просто конкурс і не просто видавнича справа — це місія. Саме з цих міркувань “Наш Формат” — видавництво, відоме успішною роботою з розумними книжками, які розвивають розумних дорослих людей, — і створило Дитячу редакцію: щоб нові покоління українців росли “повнокрилими” особистостями. Хай воно звучить трохи пафосно, але це правда — адже “крила” людині дає саме мистецтво, і художня література передовсім», — підсумовує Іван Андрусяк.

Робити соціально важливі проєкти

У час кризи, викликаної коронавірусом, для більшості видавництв завданням номер один стало виживання. У цьому випадку складно знайти ресурси, зокрема й фінансові, щоби впроваджувати соціально важливі проєкти на докарантинному рівні. А таких проєктів до початку пандемії було чимало. Утім, українські видавці в силу своїх можливостей і зараз роблять соціально важливі речі.

Наприклад, на початку карантину видавництво «АРТБУКС» переклало українською книжку « Коронавірус. Книга для дітей» з ілюстраціями Акселя Шеффлера. Простою мовою вона відповідає на запитання, які цікавлять дітей віком від 5 до 9 років: «Що таке коронавірус? Як він передається? Що станеться, якщо його підхопити? Чи є ліки від коронавірусу? Чому деякі заклади, в які ми зазвичай ходимо, закриті?». Цю книжку видавництво безкоштовно вкладало у кожне замовлення на їхньому сайті, а також опублікувало на своєму сайті електронну версію для самостійного безкоштовного завантаження.

Видавництво «Ранок» також переклало дитячу книжку про коронавірус і виклало у вільний доступ на своєму сайті. Це книжка Франчески Далл’Ара «Історія про коронавірус», вона розрахована на дошкільнят.

«Ранок» також ініціював масштабний проєкт «Ранкова книготерапія», на який отримав фінансову підтримку від Українського культурного фонду. Проєкт стартував на початку серпня 2020 року. Спільно з партнерами — БФ «Таблеточки» і харківською командою «Лікарняні клоуни “Файні носи”» — видавництво долучається до  книжково-терапевтичних зустрічей у стаціонарних відділеннях медичних закладів, де лікують  онкохворих дітей. Такі зустрічі відбуваються в Києві, Харкові, Полтаві, Черкасах, Дніпрі, Миколаєві.  Також проєкт «Ранкова книготерапія» передбачає поповнення фондів спеціалізованих дитячих медичних закладів книжками та іграми видавництва «Ранок» і започаткування «Лабораторій книготерапії».

Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки  National  Endowment  for  Democracy (NED).  Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицією NED.