Жінка, змушена піти проти упереджень та стереотипів суспільства, та чоловік, засліплений мріями про велич і владу, – ось кого ми бачимо на сторінках роману «Ольга». Автор книжки, Бернгард Шлінк, добре відомий завдяки своєму роману «Читець». Однак «Ольга» зовсім інша, ніж найвідоміший бестселер письменника, і це зрозуміє кожен, щойно розгорнувши книжку.
Можливо, хтось скаже, що «Ольга» – роман про кохання, а сюжет надто банальний та навіть заяложений від частого використання. Однак варто лише вчитатися поміж рядків, як книга заіскриться прихованими емоціями. Для тих, хто любить самостійно плести павутиння розповіді, відтворювати емоції за найменшого натяку, книга Бернгарда Шлінка принесе неймовірне задоволення. Роман можна порівняти з айсбергом, де на поверхні, у зоні загальної видимості, перебуває лише невелика його частина.
Ольга, здавалось би, звичайна сільська німецька вчителька, яка народилася незадовго до початку ХХ ст., однак доля, окрім слов’янського походження, приготувала їй чимало відмінностей від життя її середовища і, звісно, випробувань. Дівчина із самого дитинства втрачала: батьків, любов рідних, коханого, свої мрії, здоров’я, сина, але дивним чином не втратила себе, не накопичила в собі зла на весь світ.
Герберт, закоханий у рух та швидкість, був одним із тих мрійників, хто прагнув зробити світ кращим, але, як часто буває, обрав для цього не той напрямок і не той спосіб. Амбіційний і навіть трохи егоїстичний, він не помічав, що коїться поруч, як він приносить страждання Ользі та рідним. Мабуть, не варто навіть зазначати, що його батьки, родовиті багаті фабриканти, були проти шлюбу з Ольгою. Хтозна, чи були би закохані разом, навіть проти волі рідних, якби не Гербертове марнославство.
Перебіг подій у книжці на перший погляд видається надто тривіальним, а роман – не динамічним. Бернгард Шлінк із притаманним йому стилем знімає маски з головних героїв без поспіху.
«Ольга бачила, що її роль у Гербертовому житті нагадує роль коханки в житті одруженого чоловіка. Одружений чоловік живе у своєму світі й займається власними справами, а іноді, заощадивши в тому житті трохи часу, проводить його з коханкою, котра не має жодного стосунку до його світу і справ. Але Герберт не був одруженим чоловіком…»
Найімовірніше, намагаючись постійно рухатися вперед, пропадаючи в далеких та небезпечних мандрівках, чоловік утікав від самого себе, почуттів до Ольги і від проблем, які вони створювали. Тому подорож на Північний полюс незадовго перед початком Першої світової війни та її результати видаються для читача цілком закономірними й передбачуваними. Герберт уособлює собою усіх учасників експедицій, дуже часто безіменних в історії, які мали на меті вивчити та підкорити Арктику, Ольга ж є персонажем цілком вигаданим, але від того не менш переконливим та живим.
Що коїлося в душі жінки, Бернгард Шлінк розповідає через буденні, побутові речі. Але за спокоєм розповіді – ціла трагедія. Зустрічі Ольги та Герберта стали початком нової легенди й нового життя, а їхнє кохання зуміло переродитися в спогадах, мріях і листах. Саме час виправив помилки й дозволив пробачити провини.
«Я досі розмовляю з тобою і, коли роблю це, бачу тебе перед собою і чую тебе. Ти не відповідаєш, але смієшся… Я чую про фантомні болі, що переслідують солдатів, які втратили руку або ногу… вони продовжують боліти, так ніби досі тут. Тебе теж немає, але ти болиш, так ніби досі тут».
Особливо промовистими та щемкими є листи Ольги до Герберта – в них захована неймовірна глибина почуттів та опис життя Німеччини ХХ ст. з її стереотипами і прихованими пристрастями.
«Німеччина стала мені чужою, як і чимало тих, хто був мені близьким у селі, у храмі, у хорі. Старе шкільне правління занепокоєно хитало головами, коли я відмовлялася викладати дітям расову теорію, а нове хоче звільнити мене зі школи».
На фоні життя головної героїні ми бачимо розвиток і зміни в Німеччині, її колоніальні прагнення, Першу світову, а потім Другу світову війну. І хоча історія країни є лише тлом, долі героїв нерозривно з нею пов’язані. Усі ті виклики, які ставив час перед Німеччиною, прийняла на себе Ольга. Що вже говорити, коли її улюбленець Айк, для виховання якого жінка доклала стільки зусиль, став переконаним нацистом, чим приніс їй лише біль та несприйняття. Мабуть тому, вже у літньому віці вона наважилася на божевільний вчинок. Виступивши проти авторитету Отто фон Бісмарка, Ольга висловила протест проти курсу, обраного Німеччиною, та обставин, які постійно керували її життям.
«Це з нього усе почалося», – зазначає жінка у листі до Герберта.
Бернгард Шлінк, використовуючи наративний стиль розповіді, дає змогу читачеві поринути в життя Ольги, її думки та відчуття. Його мова проста, можна сказати, навіть суха, але на кількох сотнях сторінок текст зумів вмістити чимало пластів проблемних питань філософського, морального та емоційного характеру.
«Я сидів із листом у руці і бачив її перед собою – виструнчену навіть у старшому віці постать, як вона повільно йде освітленими ліхтарями вулицями під темним небом, повісивши на плече ташечку з динамітом, запалювальним ґнотом і сірниками… Я пишався нею. Яке щастя, коли життя, яким хтось живе, і скоєне ним божевілля пасують одне до одного, як мелодія і контрапункт!»
Журналіст, буктюбер, викладач
