Не сумніваюся, що кримськотатарська література цікава українському читачеві. І користуючись нагодою, хочу ознайомити поціновувачів літературного слова зі змістом та формою кримськотатарської літератури різних періодів.
Для початку, думаю, має йтися про один із найбагатших періодів нашої літератури — літературу епохи кримського ханства (друга половина ХV — кін. XVIII ст.). Цей період називають класичною літературою, палацовою літературою, або літературою дивана.
Починаючи ознайомлення з кримською літературою дивана, слід відзначити її витоки. Кримськотатарська класична література, зокрема поезія, своїм корінням сягає часів, коли іслам увійшов у побут кримців і завоював розуми й серця, внаслідок чого в кримських татар сформувався ісламський стиль життя й світогляду. Ці події належать здебільшого до початку ХIII століття, і до цієї теми ми постараємося повернутися іншого разу.
А говорячи про поезію дивана, незайвим буде згадати назву тієї епохи, як її запропонував поет М. Волошин: «Золотий вік Гераїв». У цьому визначенні присутнє визнання ролі династії кримських ханів — Гераїв — у політичній та культурній історії Криму. А з погляду історії літератури важливим фактом є те, що близько тридцяти представників цього роду стали відомими письменниками, композиторами, художниками й істориками.
Попри значні втрати літературної спадщини Криму, спадщина поетів ханського роду, що збереглася, доволі велика. Це цілком можна пояснити тим, що життя і творчість ханської династії користувалися особливою увагою сучасників — літописців, бібліографів і переписувачів, чого не скажеш про імена менш родовитих поетів, про існування яких ми дізнаємося лише зі згадок у різних джерелах і майже не маємо зразків їх творчості. Ілюстрацією до сказаного можуть слугувати такі факти. У «Книжці подорожей» відомого турецького мандрівника й історика XVII століття Евлія Челебі згадано імена більш ніж десяти поетів із оточення принца, майбутнього знаменитого хана, який чотири рази посідав престол, Селіма Герая I (1634 — 1704 рр.), про яких ми нині нічого не знаємо.
Хотілося б зазначити про значні втрати взагалі як про явище, що супроводжує всю історію кримськотатарської духовної спадщини. Багато з того, що було створене в Криму впродовж століть і зберігалося в ханських бібліотеках, бібліотеках при медресе й мечетях, а також приватних колекціях, було втрачено у вирі політичних, економічних і воєнних катаклізмів ХVIII — XX століть.
Значно більше пощастило майстрам, які з різних причин покидали Крим або довший час жили поза півостровом, а також тим, хто вів кочовий спосіб життя. Їхні твори надійно зберігаються в державних бібліотеках і великих приватних колекціях багатьох країн. І потрохи повертаються до свого народу, водночас стаючи досягненням усього світу.
Твори кримських авторів епохи «Золотого віку Гераїв» вважаються класичними не тільки для самих кримців. Далеко за межами Кримського ханства на Північному Кавказі, на Закавказзі та в Османській імперії із захватом читали й читають поетичні твори кримськотатарських поетів. Серед найулюбленіших — Бора Газі Герай Хан II (Газаій), Бахадир Герай Хан I (Резмій), Софу Мухаммед Герай Хан IV (Кяміль), Менглі Герай Хан II, Хусейн Кефевій, Ашик Омер, Мустафа Джевхерій, Саїд Герай, Халім Гірай та інші.
Бора Газі Герай Хан II — Газаій (пом. 1608) — кримський хан, відомий як грізний воєначальник Бора і як талановитий поет, музикант, композитор, каліограф і меценат. Його багата творча спадщина вивчена найбільше. До нас дійшли близько п’ятдесяти газелей, дві поеми-месневі «Млинове колесо» і «Троянда й соловей», а також низка листів у віршах і художній прозі. Жанр його творів різний: поруч із традиційною любовною і воєнно-похідною лірикою можна зустріти зразки сатири, блискучі за художньою майстерністю, гостротою пера та значущістю суспільних мотивів.
Як уже було сказано, Газаій був блискучим музикантом — виконавцем і композитором — досі збереглося понад шістдесят його музичних творів, багато з яких написані для танбура (струнно-смичковий музичний інструмент на зразок лютні). Сьогодні музика Газаій серед улюблених до виконання відомими музикантами і професійними оркестрами Туреччини й арабських країн.
Наведу також кілька рядків із відомої газелі Газаій у перекладі Івана Франка й одразу заначу, що саме Франко вперше відкрив для українського читача невідомий світ кримськотатарської поезії, коли написав статтю про творчість Кримського хана Бора Гази Герая II, в якій і запропонував переклад кількох газелей Газаій:
Проста душа для нас ліпша, як простий ріст,
Від чорних брів миліший кінский хвіст.
До луків тужимо ми все й до гострих стріл,
Більш ніж до гарних лиц та до жіночих тіл.
***
Душа в нас кождого лиш боротьби жадить,
Замість води й віна нам кров ворожу пить!
Твори Бора Газі Герая проникнуті патріотизмом, любов’ю до віри і свого народу.
«У Газі-Гірея II Вихра (XVI ст.) ми бачимо і гімни війні, і мирні, гуманні, ліричні теми з певною меланхолією, як у його безперечно талановитій поезії „Млинове колесо”», — так писав про поезію Газаій А.Кримський.
Безумовним є вплив на творчість поета традицій мусульманської східної поезії. Так, тема любові була й здебільшого залишається основною в східній поезії, і жанр газелі характеризується саме тим, що в ній, як правило, виявляються страждання героя від нерозділеного кохання й оспівується неповторна жіноча краса. І до цієї теми Газаій звертається не раз:
Моя любовь, моя судьба, спаси от мук, храни от ран.
Мой милый друг, моя душа, лишает сна, твой нежный стан.
Ты как цветок, и так нежна, как ветерок, и так верна.
Собой — княжна, лицом — луна, стан — кипарис, дом — Гюлюстан.
* * *
Глаза — в слезах, душа — в крови, бальзам её не исцелит.
О. Газаий, найди Сезам, верни любовь, прости обман.
У творчості Газаій героїчна тема, тема війни й образ воїна-правителя займають особливе місце, оскільки автор газелей не тільки поет і поціновувач усього прекрасного й тонкого, він також великий воїн, який веде в бій свою армію, захищає власну віру, країну й народ не тільки за столом переговорів, а й на полі бою. Він розумний і мудрий. Сміливий і безмежно відданий даній присязі. «Часом кримські хани у своїх віршівничих надпоривах листувалися віршами із своїми сюзеренами, османськими султанами, або вдавалися з маніфестами до своїх людей теж віршами… Приклад — віршовані військові реляції того самого Газі-Гірея, з віршованою обіцянкою…», писав А. Кримський у статті «Література кримських татар».
Ми тут плачем, проливаем кров свою у лютім бою,
Ви ж там п’єте з чар розкоші, граючися між собою
* *
Як не буде нам підмоги, край наш піде до шайтана;
На державнії основи наші — вже приходить скруха,
Та на всяку мудру раду в вас лише глухії вуха.
Щиру правду вам говорить Ґазі-Хана вірш у горі…
В кого серце ще не впало, навістіть його в Зомборі!
Ще одним прикладом поезії кримського дивана є творчість поета й історика Саїд Герая (помер. після 1767 / 68 р.). Син кримського хана Саадета III, він став відомим на посаді сераскера Едісана. «Диван» Саїда був свого часу досить популярним. Дуже схвально про цей «Диван» відгукувався, зокрема, французький консул у Криму в середині 1750-х Шарль де Пейссонель. Науковці, які працювали з «Диваном», відзначають непересічний талант автора, представника напряму так званого «індійського стилю» — «себк-і-хінді». До «Дивана» Саїда ввійшло понад 200 творів на найрізноманітніші теми. Читача, безумовно, привабить низка зразків крупних жанрів і окремі невеликі поетичні форми, що належать перу Саїд Герая. Його «Диван» уперше було видано в Стамбулі в 2001 році.
Хотілося би познайомити шановного читача ще з одним представником династичного роду — калга Шагін Гераєм, онуком Селіма I, який жив на початку XVIII століття й відомий як автор циклічної газелі. «Циклічну газель» Шагін Герая знайшов канадський дослідник. Текст про цей твір було представлено як зразок на міжнародній конференції із зорової поезії «Зрима рима» — саме цю неймовірно красиву газель було використано як найяскравішу ілюстрацію жанру.
Розповідаючи про кримськотатарську палацову поезію, не можна не згадати імені поета й історика, відомого як Хурремі Киримі. Він займає важливе місце в історії кримськотатарської придворної літератури XVIII ст.
На зальному фоні літературна спадщина Хурремі Челебі виділяється богатством матеріалу. Сьогодні в фондах різних музеїв і бібліотек світу зберігаються чотири рукописи його історичних оповідань і два рукописні збірники віршів (дивана).
Також хочеться сказати кілька слів про художню мову й образну систему, загальну естетику поезії дивана, його літературний етикет. Найпопулярнішими елементами цього етикету стали поняття й символи так званої «любовно-застільної лірики», а суфізм — що є філософією поезії дивана, надав вину (şarab) сенсу «напою божественної любові» (ilâhiy aşq), винному кабаку (meyhane) — місця, де цією любов’ю насолоджуються, а саме, суфійської обителі (tekke), виночерпію (meyhaneci, saqi) — духовного наставника (murşid), келиху (qadeh) — серця (qalb) ашика тощо. А очолює цей ряд основна пара образів: об’єкт любові, «кохана» (maşuq) — Творець (Аллах) і «коханий» (aşıq) — його раб, який повністю віддався божественній любові й готовий на все в ім’я цього всепоглинаючого почуття.
Ян Ріпке в своєму дослідженні, присвяченому далеко не суфійському османському автору — «султану поетів» Бакі (XVI ст.), писав: «Беззаперечною істиною є те, що майже всі з минулих поетів виросли, всотавши, якщо так можна висловитися, молоко суфізму. Це молоко вплинуло на всю їхню творчість. Як наслідок, не знаючи суфізму, зрозуміти щось із поезії неможливо». Так ми дійшли до поняття суфізм, без розуміння якого не можна більш-менш повно уявляти про кримськотатарську класичну поезію дивана. Проте залишмо тему суфізму як тему наступної розмови.
Для цієї статті було використано статті Івана Франка, Агатангела Кримського, Нарімана Абдульваапова, Нарімана Сеітягьї, Т.Бекірова та інших.
