Наступного тижня світ відзначатиме 100-річчя одного з найвідоміших режисерів ХХ ст. – Інґмара Берґмана.
У межах святкування, 12 липня, у Львові відбудеться дискусія «Інґмар Берґман у кіно та літературі».
Перекладачка Софія Волковецька, кінокритикиня Катерина Сліпченко та письменниця Катерина Міхаліцина говоритимуть про його найвідоміші книжки, що цьогоріч вийшли українською у «Видавництві Старого Лева», згадуватимуть культові фільми режисера, показуватимуть унікальні фото острова та сім’ї Інґмара.
Поціновувачів творчості шведського режисера запрошують у дворик «Львівської Копальні Кави» (пл. Ринок, 10) о 18:30.
Мабуть, окрім Берґмана, у світі немає іншого режисера, якого з однаковою силою безмежно обожнювали і щиро ненавиділи. Як геній і власник нестерпного характеру, Інґмар був калейдоскопом протиріч: сином священника і атеїстом, відлюдником на острові Форьо та великим ловеласом, знавцем людських душ та поганим батьком.
«Берґмана називають одним із найголовніших режисерів світу, – розповідає Катерина Сліпченко. – Як каже Вуді Аллен, є режисери середньої руки, талановиті, геніальні, але над усіма ними височіє Інґмар Берґман. Берґман зазвичай знімав фільми за власними сценаріями й порушував у них широке коло проблем: пошуки власного “я”, родинні стосунки, ставлення до Бога та смерті, самотність… Чимало фільмів Берґмана були автобіографічними. Берґман не визнавав спецефектів, а його улюбленим технічним інструментом було світло. Саме з його допомогою режисер виявляв емоції акторів і розкривав найпотаємніші секрети персонажів. Інґмара Берґмана завжди цікавила людина: сильна чи слабка, виняткова чи пересічна. Людське обличчя, разом зі світлом, стає головним кінематографічним інструментом режисера. Берґман безжально препарував людську особистість. Але він же показав, як можна відновити гармонію».
За свідченням критиків, ми живемо у світі «берґманівських стосунків», любимо його фільми «Сьома печатка», «Сунична галявина», «Персона», «Фанні та Олександр», проте мало знаємо відвертого Інґмара, який по-справжньому відкривається у своїх книжках (у великій мірі автобіографічних, написаних на острові за 10 років до смерті).
«Берґмана-письменника я відкрила для себе вже давно … як читачка передусім, а згодом з’явилися плани перекласти його книжки, – каже Софія Волковецька. – Цей легендарний режисер, який знімав – за його ж визначенням – “відносно відверті й безсоромно особисті фільми”, виявився ще й справжнім майстром психологічної прози. Хотілося, щоб українські читачі мали змогу читати його книжки. Також тішить, що переклади Берґмана виходять у рік, коли відзначають його столітній ювілей, – і це чудова можливість долучитися до святкувань, що відбуваються не тільки у Швеції, а й у різних куточках світу».
Літературний спадок Берґмана вражає не тільки обсягом, а й якістю, тож автор заслужено здобуває все більшу увагу. Столітній ювілей Інґмара Берґмана (14 липня 2018 року) — це чудова нагода знову зануритися у творчість режисера, який ще за життя став легендою.
Інґмар Берґман — відомий шведський режисер театру та кіно, сценарист, письменник. Одна із ключових постатей авторського кіно. Народився 1918 року в Уппсалі, Швеція. Закінчив Стокгольмський університет, де вивчав літературу та мистецтво. Починав як театральний режисер, був директором Королівського драматичного театру в Стокгольмі, а також театру в Мюнхені.
Створив власний упізнаваний і неповторний кінематографічний світ: зняв близько 60 художніх і документальних фільмів, зрежисерував понад півтори сотні театральних постановок. Був майстерним письменником і драматургом — до більшості своїх фільмів він сам писав сценарії. Три з його фільмів здобули премію «Оскар». Мешкав на острові Форьо серед Балтійського моря, мав п’ять дружин й дев’ять дітей.
Джерело: Видавництво Старого Лева
Улюблений сайт літературної критики
