Не було зафіксовано жодного випадку депресії у молодших лейтенантів
Редьярд Кіплінг
Джозеф Редьярд Кіплінг – наймолодший на момент вручення премії нобелівський лауреат (1907 р., 42 роки) і перший англомовний автор, який цю премію отримав. Наші читачі традиційно знайомляться з ним у ранньому дитинстві, починаючи з неперевершеного «Мауглі» та інших казок «Книги джунглів», «Другої книги джунглів» і «Таких собі казок». Більшість цим і обмежується і потім бувають дуже здивовані, довідавшись, що радянські критики колись навісили на улюбленого казкаря ярлик «співця британського імперіалізму». (Хоча насправді це означення придумав Джордж Орвелл, якого теж не схвалювали.)
Сподіваємося, що морська проза Кіплінга дасть відповідь на питання «За что, Джордж?», тому що який же британський імперіалізм без канонерських човнів на річці Лімпопо та броненосного флоту в Англійському каналі (так самі британці називають наш Ла Манш). В цій прозі є і книга репортажів «Флотські будні» про крейсери та броненосці кінця 19 століття і оповідання «Джадсон та імперія» – про канонерки на ріках Південної Африки. Також в збірку потрапило оповідання про контрабандистів Індонезії, які намагаються перевчитися на ловців перлинних мушлів, і за іронією долі саме за це потрапляють до колоніальної буцегарні. І ще декілька оповідань про океани, кораблі, моряків, їх дещо дивний гумор (мало що британський, та ще й флотський) тощо.
І це не беручи до уваги «повномірного» роману-виховання «Відважні мореплавці» про рибалок Глостера, які довгих десять місяців ловлять тріску зі шхуни на банках Північної Атлантики. Нащадка мільйонера, який потрапив до них випадково, вони між собою вважають схибнутим вар’ятом, ні краплі не вірять у його оповідки про татуся-багатія і примушують драїти камбуз та ловити тріску вудкою зі шлюпки нарівні з усіма. Одне слово, мрія кожного підлітка – рибалка довжиною десять місяців замість школи. І нічого, юнга стає передовиком капіталістичного змагання. До речі, позитивний образ залізничного магната-мільйонера також не сприяв перевиданню цієї книжки в радянські часи.
Залишимо на розсуд читача його думку про морську прозу Кіплінга. Але навряд чи навіть найвтаємниченіші в мариністиці читачі після цього сумніватимуться, що Редьярд Джонович «у темі». Досить почитати його описи парових машин, повні спеціальних знань, що зробили б честь будь-якому старшому механіку. А одне з оповідань я пропонував би читати вголос на парах з теорії будови судна в мореходних училищах. А ось описи шалопутського етикету кают-компанії молодших офіцерів та гардемаринів слід заховати від курсантів подалі. І одразу зріють здогади, чиїми оповіданнями надихалися російські мариністи Олексій Новиков-Прибой та Леонід Соболєв. Звісно, в порядку гіпотези, але Олексій Силич в еміграції ходив у море на торгових британських суднах, і англійською володів досконало, а гардемарин Соболєв був з останнього випуску славного своїм англофільством Морського кадетського корпусу. Та він просто мусив читати «Флотські будні» в оригіналі в порядку шпигунства, що потім, безсумнівно, позначилося на його ранніх флотських оповіданнях. Дуже вже вони близькі стилістично до Кіплінга, який виступає як справдешній капіталістичний замполіт, яких імперіалістам начебто не належало за штатом. А Соболєв якраз був штатним кореспондентом балтійської багатотиражки, і вимагали від нього того самого – оспівувати імперію, яка взяла інше псевдо.
Але запитаємо себе – а звідки автор усе це знав? Бо ж сам Кіплінг моряком не був. Джозеф Редьярд Кіплінг народився у Бомбеї, в 1865 році, в сім’ї професора архітектури, скульптора. І хоча його в ранньому дитинстві відправили до Англії вчитися у військовому училищі, військовим він так і не став через поганий зір. Став журналістом, репортером, поетом та прозаїком, зрештою – нобелівським лауреатом. Багато мандрував, зокрема Індією, Південною Африкою, Японією, кілька років жив у США. Якщо і є в цьому томі оповідання з претензією на автобіографічність, то це «Морські констеблі» – про мобілізованих на військову службу та озброєних гарматами яхтах, які полюють на німецькі підводні човни біля берегів Британії під час Першої світової. Кіплінг був заядлим яхтсменом. Не питай у британця, чи він моряк. Питай, заробляє він у морі фунти, чи витрачає. В тому, що Кіплінг поділяє обурення і зневагу своїх героїв до «нейтралів» – суден під прапорами нейтральних держав, які в обумовлених точка в морі заправляють пальним німецькі підводні човни – немає жодного сумніву.
Усі інші оповідання морського тому важко списати на біографію автора, хіба що на його найбагатший досвід та гостре око репортера.
В Україні справи з перекладами Кіплінга справи були ще більш кепські, ніж із перекладами російською. Навіть ті, що вийшли друком, проскочили сито цензури лише великими стараннями перекладачів-ентузіастів. Але зараз уже можна говорити про певну школу «кіплінгоманів», які навіть проводять свій перекладацький Кіплінг фест. Може колись дійде черга й до його морської прози. Матимете час і натхнення – приєднуйтесь, перекладайте, це вже суспільна власність. Оповідання, майстром яких був пан Редьярд, вимагають менших зусиль, ніж переклади романів. Тільки спочатку наведіть довідки в Максима Стріхи чи Володимира Чернишенка, чи це ще не перекладене.
