Ринок дитячої книжки в Україні розвивається, і робить це у свій спосіб.
Наприклад, наразі не можна стверджувати, що він розвивається кількісно. Навпаки, сукупний наклад усіх книжок для дітей в Україні зі зрозумілих економічних причин за останні роки суттєво впав. Понад 6,7 млн примірників було видрукувано 2013 року й лише 3,8 млн – 2016-го. Це дані Книжкової палати України.
Так само впала й кількість найменувань: 2013 року вийшло друком 2339 різних дитячих книжок, а 2016-го – лише 1626. Середній наклад дитячої книжки так само зменшився, і треба зазначити, що це досі смішні цифри: 2900 екземплярів однієї книжки в середньому друкували на всю Україну 2013 року, а 2016-го ще менше – 2200.
Попри це розвиток все ж відбувається, і це зрозуміло всім, хто час до часу заходить до книгарень чи купує дитячі книжки онлайн.
Ще 5-10 років тому споживач дитячої літератури в більшості не знав, що таке графічний роман чи якісна книжка-картинка, не мав великого вибору сучасної підліткової прози, не знаходив у дитячих книжках цілого спектру тем – від сучасного побутового досвіду малят і дитячих конфліктів до історичної травми, фемінізму, іншості абощо. Дитяча книжка в Україні прямує до тематичного, жанрового, форматного, стилістичного урізноманітнення й осучаснення.
Осучаснилися й урізноманітнилися стилі ілюстрацій і дизайну, якісно оформлених видань стало більше. Справді видатних художників-ілюстраторів порівняно небагато, але час до часу роботи українських митців здобувають престижні міжнародні премії, а головне – з’являються нові генерації, орієнтовані на світовий контекст.
Тобто хоч сама поличка з дитячими й підлітковими книжками тимчасово поменшала, книжки на ній стали різноманітнішими, сучаснішими та приємнішими на вигляд. Більшість із них навіть можна читати, пожартувала б я (мій читацький досвід – систематичне знайомство із сучасними дитячими книжками з різних країн світу – переконує, що дитяча література в Україні поки що порівняно слабка й не така різноманітна, як хотілося б).
Процес розвитку й осучаснення, як неважко помітити, відбувається значною мірою завдяки перекладній книжці. Література від сучасних авторів з Європи та Америки в перекладі українською становить більшість асортименту дитячих книгарень. І що більше зростає швидкість постачання популярної дитячої літератури на український ринок, то більше питань виникає.
Перше питання під кодовою назвою «непозбувна бентега» періодично звучить у голові кожного читача перекладної книжки. Воно стосується якості перекладу.
Поспіх, з яким готується до друку перекладна література, дитяча чи доросла, якщо під рукою немає першокласного перекладача й не менш фахового редактора, нерідко означає хиби перекладу.
Брак часу й першокласних цехових учителів уповільнює процес здобуття досвіду й навичок новими поколіннями перекладачів і редакторів. Видавництва здебільшого поблажливо ставляться до слабких перекладів. Широкий читач через невисоку (україно)мовну компетентність не завжди помічає вади видання.
Питання відповідальності перекладача, редактора і видавця за створюваний продукт стає ще гострішим, якщо пам’ятати, що споживачем є дитина, чи не так?
Друге питання можна для зручності означити словом «дороговкази». Воно стосується редполітики, ідеологій та орієнтирів, якими керуються видавці, обираючи ті чи ті книжки для перекладу.
Дещо застаріла й спрощена теза нагадує нам, що дитяча книжка має «навчати і розважати». Звучить трохи нудно, якщо у вас за спиною досвід навчання в радянській чи пострадянській школі. Ось там дидактика в дитячих книжках була така густа, що її можна було рубати сокирою. Власне, саме це з нею й хотілося робити.
Суть фрази «навчати й розважати» в здорових педагогічних контекстах – у тому, що освіта без задоволення піде не в те горло. А задоволення без розвитку увійде й вийде, не затримавшись. Потрібен симбіоз.
Дитяча література з огляду на її функції – надзвичайно складний феномен. Комплексний і багатогранний. Вона здатна впливати на моральний, когнітивний, емоційний, психологічний, естетичний та ідеологічний розвиток дитини, може мати терапевтичну дію, може ставати «дзеркалами, вікнами і дверима», за часто вживаною в західних студіях метафорою.
Найкращі дитячі книжки завжди пропонують щось більше, ніж просто цікаву історію. Вони пропонують майстерність, вишуканість і семантичну насиченість. Власне, так само, як і найкращі дорослі.
Чи маємо ми в Україні вдосталь таких дитячих книжок?
Як літературному оглядачеві, який пише про дитліт понад десять років, мені неважко помітити значний дисбаланс на ринку: на полицях книгарень непомірно зростає кількість книжок посереднього або й геть слабкого рівня (мова про наративи), часто – із суттєвими ідеологічними «багами» (дискримінаційними «моментами» щодо статі, віку, класу, етносу, генерації абощо). Але вони приваблюють читача так, як приваблюють чипси чи шоколадні батончики. Я й сама полюбляю чипси, але знаю, що ласувати ними можна лише зрідка, а краще – не їсти взагалі.
Одна з проблем у тім, що в нашому суспільстві досі доволі поширене помилкове сприйняття дитліту як речі суто утилітарної або розважальної. Я маю підозру, що в окремих випадках дорослі ставлять знак дорівнює між дитлітом і чипсами, не підозрюючи про існування броколі, капрезе чи лосося у вершковому соусі.
«Чипси» добре продаються, вони приносить прибуток видавцям, яким «треба виживати, платити зарплатню й далі друкувати книжки». Купити права на переклад «чипсів» і заробляти на додруках накладів – не найгірша стратегія в кризу.
Але що буде, якщо ви годуватимете дитину лише фастфудом? Чи не час нам частіше нагадувати одне одному про здорове харчування? Чи не час активніше й ширше говорити про орієнтири доброго смаку в дитячій літературі?
Третє питання стосується стратегічного балансу між літературою вітчизняною і перекладною.
Поза всіма сумнівами, переклади відіграють дуже важливу роль, забезпечуючи культурну взаємодію, розвиваючи глобальне мислення, допомагаючи боротися з упередженнями.
Наразі перекладна дитяча книжка – це потенційний культуртрегер, який може допомогти українській дитячій літературі вписатися в сучасний контекст, авторам – оволодіти сучасними жанрами, форматами і стилями, повчитися майстерності в письменників та ілюстраторів світового рівня.
Проте чи матимуть змогу українські дитячі письменники публікуватися, чи матимуть вони стимул для розвитку, якщо більшість вітчизняних видавців майже повністю перемкнеться на літературу перекладну?
За моїми дуже приблизними підрахунками, асортимент дитячих полиць середньостатистичної книгарні на 60% складається з літератури перекладної, і лише на 40% – з вітчизняної. Треба зважати, що у другому випадку левова частка припадає на перевидання класики, шкільну програму, метелики-брошурки та книжки для дозвілля (розмальовки, поробки абощо), часто невисокої естетичної та поліграфічної якості.
Вітчизняний автор, поза сумнівами, вимагає зусиль: робота з рукописом, фаховий редактор (передусім контент-редактор), безмежне терпіння й уміння взаємодіяти там, де гонору може бути більше, ніж поки що майстерності.
Проте друкувати «своїх» – стратегічна річ, яка рухає літпроцес і допомагає розвивати свою літературу.
Ще на початку ХХ століття США переважно імпортували дитячу літературу. Але відтак обрали процес розвитку «свого», започаткувавши престижні премії для американських авторів та ілюстраторів, зорієнтувавши школу на сучасну американську дитячу літературу. Нині відсоток перекладних книжок для дітей в США не перевищує 3% (замало, але це вже інше питання), а дитяча література цієї країни – одна з найпотужніших у світі, передусім за якістю.
Власне, будь-які потужні дитячі літератури – британська, канадська, шведська, німецька тощо – виникли в країнах із пріоритетом «свого» автора. Стрімкий розвиток дитліту відбувається нині в Польщі: з акцентом на «своєму» та впровадженням програм з популяризації читання польський дитячий письменник на наших очах нарощує м’язи, виходить на європейський рівень і вже стабільно експортується в Україну.
Українським видавцям і фахівцям час і собі замислитися про перспективу, подумати про баланс і стратегії. Чи буде наша дитяча література конкурентноздатною, якщо ви закладаємо лише зразки «фастфуду»? І чи буде вона взагалі, якщо ми продовжимо лише нарощувати імпорт культурного продукту?
