Ювілей «ЛітАкценту»: люди, ідеї й цифри

 

Сьогодні – рівно 10 років, як «ЛітАкцент» з’явився в мережі. І хай це банально й сентиментально, але я досі дуже добре пам’ятаю, як ми з Володимиром Євгеновичем Панченком, затамувавши подих, дивилися на цифри, які фіксували перших відвідувачів: 5, 10, 15… Нині їх за весь час – близько 3-х мільйонів, унікальних відвідувачів. Непогано для профільного порталу, еге ж?

Цифр можна наводити багато, і ця статистика достатньо спокуслива, нею кортить ділитися, проте важливіше не це: значно важливіші конкретні люди за цими цифрами. Ті, хто редагував, продукував ідеї, підтримував, дискутував, врешті, любив і ненавидів. Адже кожен інформаційний майданчик рано чи пізно збирає довкола себе певне коло симпатиків і противників, скептиків і натхненників. І коли нам після якогось часу роботи сайту закидали, що в нас тут збирається «своя літакцентівська тусовка», ми це сприймали за комплімент – адже згуртувати «тусовку» – це не тільки знайти відгук в інших щодо того, що робиш, а й здійснити перший крок до формування певного середовища з людей, які окрім того, що читають, прагнуть ще критично мислити. Наша «тусовка» нині – це 500 авторів, і вона щомісяця поповнюється новими іменами, бо відкрита для кожного, хто бачить себе літературним критиком.

За 10 років чимало всього відбулося, і починати перелічувати все, що нам вдалося (більше, менше) або ж не вдалося зовсім – марно. Проте хоч мінімально спробую.

Із найяскравіших вражень – насамперед книжковий рейтинг «ЛітАкцент року» із головною «фішкою» – антипремією «Золота Булька». Я майже впевнена в тому, що до стриманого (ба навіть бажаного) нині сприйняття письменниками негативних відгуків на книжки ми таки трохи доклалися: бо хто пригадає, як виглядала критика в 2007-му (ага, зазвичай або товариська, або компліментарна), той точно бачить геть іншу ситуацію зараз. За щорічною реакцією на «Бульку» можна відслідкувати, як саме ця реакція змінювалася: від категоричного несприйняття на початках до слів «дякую, хоча думаю інакше» згодом. Заслужити титул «злого літературного критика» нині – дедалі складніше завдання, хоча дуже й дуже заманливе для багатьох. 

Ще одне враження – це наша відео-антологія з умовною назвою «Вірш тижня» (прочитання поетами власних текстів), ідея якої виникла на початках Майдану: було гостре бажання зафіксувати поетичний «зріз епохи». Наразі маємо близько сотні відеороликів – і окремі з них було переглянуто тисячі разів (а кількість підписників нашого ютуб-каналу нині становить понад 500 осіб). Ба більше: вірші з антології, навіть записані давно, переглядають досі, залишаючи коментарі з подяками за відкриття сучасної української поезії. Задум цих відео в мене й оператора Івана Любиш-Кірдея був амбітний: не тільки зафіксувати, залишити сучасних поетів в історії у відеоформаті, а й зробити ці записи якісними, щоб їх колись захотілося переглянути – скажімо, на уроках літератури в школі. І такі випадки я вже теж знаю.

«ЛітАкцент» за 10 років – це багато публічних зустрічей із письменниками (до того ж задовго до того, як такі зустрічі стали мейнстрімними, як ось наша знаменита зустріч у Могилянці з легендарним Андрієм Содоморою чи в книгарні «Є» з Віктором Небораком), це запрошення в Україну іноземних письменників (наприклад, Юдіт Герман або Мілети Продановича), це круглі столи, публічні дискусії й зібрання читацького клубу. Це кілька томів вибраної критики – «альманахи» «ЛітАкценту», а також книжкова серія «Бібліотека ЛітАкценту» (спільно з видавництвом «Темпора»). Це багато зреалізованих ідей і не менше таких, що або тривають досі (як ось згадуваний «Вірш тижня»), або перебувають на етапі продумування (і серед них, повірте, є пречудові, тому далі точно буде).

З окремим сентиментом нині згадуються люди – всі ті, завдяки яким «ЛітАкцент» став не тільки можливим, а й саме таким, яким ми його знаємо й любимо (або не терпимо, за що теж спасибі). Ідея створення порталу належить Володимирові Панченку за гарячої підтримки й усілякого сприяння директорки видавництва «Темпора» Юлії Олійник. Дякую не тільки за створення, а й за те, що ви досі залишаєтеся нашими найближчими друзями, натхненниками й порадниками.

Дякую Дарії Пугач – редакторці, яка працює над сайтом нині, а також людям, які займаються окремими проектами: Марічці Семенченко («Самовидець») і Олі Петренко (напрям історичної прози). На нас чекає чимало роботи, досягнень і перемог, розчарувань і дискусій, але нудно й монотонно нам ніколи не буде точно. ;)
Я вдячна всім редакторам, які працювали над ЛітАкцентом раніше й цим самим змінювали інтелектуальний простір довкола: Насті Сідельник і Андрієві Петринському, Олі Купріян і Юлі Стахівській, Галі Ткачук і Наталі Якубчак, Любі Євенок і Олегу Коцареву, Юлі Кропив’янській і Софії Мамчич. Друзі, з вами шалено приємно працювалося і досі не менш радісно зустрічатися, радитися, кавувати або хоч іноді зідзвонюватися/списуватися/перелайкуватися. Також усі ми добре пам’ятаємо покійну Наталку Ксьондзик – веселу, натхненну й на заздрість оптимістичну: саме такою вона для нас залишиться назавжди.

Дякую нашому кількарічному партнерові – Києво-Могилянській академії, яка з легкої підтримки В’ячеслава Брюховецького кілька років люб’язно надавала нам приміщення для роботи редакції. Книгарні «Є» – нашому стратегічному партнерові й доброму приятелю сайту – за підтримку найсміливіших задумів.

Дякуємо письменникам, видавцям і літературним критикам. А найдужче – читачам. Без вас узагалі все втрачає сенс.

10 років насправді – це дитячий вік, нам усім іще рости й дорослішати. Сентименти й озирання, як виявляється, дуже приємне заняття, проте значно цікавіше зазирати наперед і намагатися прогнозувати, планувати, починати здійснювати. Тому далі – точно буде.

Ірина Троскот,
головна редакторка «ЛітАкценту»