Ну ось, маємо вже ювілей: збігає 10 років із того часу, як в інтернет-просторі з’явився «ЛітАкцент». У таких випадках завжди хочеться «зупинитися й озирнутися», а заодно – порефлексувати щодо майбутнього… Цілком природне, злегка забарвлене елегійними настроями бажання, чи не так?
Пригадую, як 5 жовтня 2007 року, зійшовшись в одній із кімнат п’ятого корпусу НАУКМА, ми втрьох – директор видавництва «Темпора» Юля Олійник, Ірина Троскот і я, – взялися обговорювати ідею проекту. Я на той час звільнився від своїх адміністративних обов’язків віце-президента НАУКМА, з’являлася перспектива вільнішого, ніж досі, життя; Юля Олійник, як завжди, була сповнена «чикаленківських» намірів послідовно заповнювати якісним українським продуктом порожні культурні ніші; в Іри Троскот назбирався капітал незреалізованих поки творчих – редакторських – можливостей… Ідеальне поєднання, щоб починати справу!
Могилянка пішла назустріч: із благословення Вченої ради було створено Науковий центр досліджень сучасної літератури (сайт мав стати основним його продуктом), надано дві кімнати в тому ж таки п’ятому корпусі, що на вулиці Волоській. «Темпора» подбала про комп’ютерну техніку. І почалася творча робота…
Назву «ЛітАкцент» придумала Іра. Були й інші варіанти, – здається, навіть «Літературний ярмарок». Формувалися структура сайту, дизайн, замовлялися перші матеріали… Зрештою, 21 листопада сайт стартував. Протягом двох років ми паралельно готували, сказати б, друкований дайджест, себто великі томи, що вбирали кращі публікації. Вийшло чотири товсті піврічники, і я сподіваюся, що колись історики літератури звертатимуться до них так само, як звертаються тепер до раритетних видань 1920-х. А чому б і ні?
Реалізовувалися й інші ідеї. Як ось рейтинговий конкурс, мета якого – визначення за кількома номінаціями найкращих книг року. Утім, не тільки кращих, а й таких, що могли б претендувати на відзнаку «Золота булька»! Ішлося в цьому випадку про книги, що не виправдали читацьких сподівань. А це означало, що в «зону ризику» могли потрапити й автори з іменами, часом із гучними іменами. Так і було. Часом сайт навіть наражався на обурення відповідних «фан-клубів» (особливо, коли «Золота булька» дісталася Юрію Андруховичу за його грайливий «Лексикон інтимних міст»). Хтось із «великих» прокоментував: ліліпути змагаються з Гулівером. Сам Гулівер мовчав, розуміючи, очевидно, що не можна бути геніальним 24 години на добу: колись пишуться кращі, а колись і гірші речі…
Умови конкурсу з часом дещо змінювалися, проте сам він – триває подосі…
Із книг авторів, які перемагали в наших рейтингах, складалася «Бібліотека «ЛітАкценту». Зрештою, не тільки з них: видали ми, наприклад, і вибране Джозефа Конрада «Зроби або помри», блискучу працю Наталі Кузякіної про Миколу Куліша, прозу «прибалтійця» родом із Рівненщини Ярослава Мельника…
Від самого початку хотілося, щоб сайт не замикався лише на українській літературі. І то було принципово важливо: широкий контекст напрошувався; розмова про твори сучасних письменників зарубіжжя уявлялася як частина великого дискурсу про літературу… Тримаємо цю лінію і дотепер.
Зізнаюся, що вже в 2007 р. ми з Іриною дуже сподівалися на молодих могилянців, на студентів. В’ячеслав Брюховецький тоді саме пропагував ідею науково-навчального закладу, з наголосом на науковому компоненті. Сайт цьому сприяв: він мав стати майданчиком, на якому талановиті й амбітні автори могли б реалізувати себе, шліфувати свої професійні вміння… Думаю, що в цьому сенсі багато що вдалося (ясна річ, покладаючи надії на могилянців, ми орієнтувалися не тільки на них!). І коли часом браття-письменники заявляли: «У нас немає критики!», – то їм можна було заперечити: а «ЛітАкцент»? А десятки цікавих молодих авторів, які чудово орієнтуються не тільки в тому, що пишуть на просторі від Харкова до Івано-Франківська й від Чернігова до Одеси, а й на інших, даруйте, материках?
Головне, рух є. Є живе професійне спілкування. Є бродильне середовище, без якого годі сподіватися, що авторитетна критика з’являється «з нічого», як манна небесна…
На щастя, я не пишу зараз якийсь звіт, – просто: зупинився й озирнувся. Але хотілося б і нашим друзям запропонувати зробити те саме. У кожного ж із вас є свій досвід спілкування з «ЛітАкцентом», свій спогад (на зразок «Мій «ЛітАкцент»), можливо навіть – своя візія того, яким мав би бути наш проект у перспективі, ближчій і більш далекій…
Запрошую, отож, до розмови. Спробуємо?
З повагою
Володимир Панченко, шеф-редактор
Автор численних праць з історії української літератури, зокрема, «Юрій Яновський» (1988), «Володимир Винниченко: парадокси життя і творчості» (2004), «Неубієнна література» (2007), «Сонячний годинник» (2013), «Кільця на древі» (2015), «Повість про Миколу Зерова» (2018). Його перу належить кілька літературно-критичних книг та сценаріїв документальних фільмів.
