Шлях до серця красуні лежить через контрабанду. Це знав ще американський торговий моряк і військо-морський офіцер Джеймс Фенімор Купер. І написав про це цілий роман «Морська чарівниця». Його контрабандисти, до речі, возять не зброю та наркотики. За іронією долі, зброя й наркотики в англійських колоніях на американському континенті дозволені. Дозволена навіть торгівля людьми (афроамериканцями). Заборонені брабантські мережива, венеційська парча, іспанські віяла та всякі інші галантні європейські дрібнички. Якщо тільки вони не англійські. Колоніям заборонені будь-які торгівельні зв’язки, окрім метрополії. З галантереєю ж в англійських мануфактур традиційні проблеми. Виробляють переважно сукно. Але чому мають потерпати дами? (Тим читачам, хто ще пам’ятає СРСР не за російськими ностальгійними серіалами, це, до речі, нічого не нагадує?)
Щоб не розмінюватись на дріб’язок, Фенімор Купер бере одразу Нью-Йорк, хоча він і не міг передбачити, що той перетвориться зрештою у світовий центр індустрії моди. Одразу стає ясно, що тамтешні дами не могли терпіти такого свавілля навіть у настільки віддалені часи. Ось і дружина губернатора на балах красується у французькому мереживі, а самому колоніальному урядовцю, графові королівської крові, нехай і такому, що трохи прокрався в метрополії, якось незручно питати в дружини, чи сплатила вона за них мито.
Правда, підвладний європейській романтичній моді на все старовинне, Купер бере не просто Нью-Йорк, а Нью-Йорк споконвічний, тільки що відібраний у Нідерландів і перейменований із Нового Амстердама (1710-ті роки). Бродвей ще впирається в тин довкола міста, яким захищаються від набігів індіанців. А на самій всесвітньо відомій вулиці замість прем’єр мюзиклів мирно пасуться кози колоністів. Старовинніше вже нікуди. Принаймні, в Америці. Піонери в гарному значенні цього слова.
Фенімор Купер всотав дух першопроходців із молоком матері, хоча б тому, що більшу частину життя прожив у Куперстауні, штат Нью-Йорк, – містечку, заснованому його батьком. Тато, колишній конгресмен (якщо вони бувають колишніми), прилаштував нащадка в Йель, звідки його відрахують із третього курсу за хуліганський вчинок у гуртожитку, який, на щастя, обійшовся без жертв.
Таким ініціативним молодим людям в усі часи була пряма дорога на флот, і у віці 17 років Джеймс Фенімор наймається матросом на торгівельне судно «Стерлінг», яке йшло в Європу. Так він уперше потрапляє до Англії, звідки перебрався до Америки його дідусь. Із шекспірівських місць, до речі, перебрався – зі Стредфорда-на-Ейвон. Отже, всю творчість його онука можна розглядати як пагони лозі Ейвонського барда на благодатних ґрунтах Нового Світу. А ще в тому одиннадцятимісячному рейсі матрос Купер побував на Середземному морі, зокрема в Іспанії, що також пізніше йому знадобилося в літературі. Він напише роман про Колумба.
Схвильований самостійністю сина батько застосував усі залишки свого впливу, щоб прилаштувати нащадка на флот військовий, Ю.С. Неві. Справа ця в ті часи була клопітка, однак, патент «мідшіпсмена», молодшого офіцера, якого нашу сучасну табель о рангах логічніше всього перевести як мічмана, тато виклопотав. Уже в цьому чині Купер-молодший потрапляє на озеро Онтаріо, бере участь у побудові брига ЮСС «Онейда» і воює з канадськими англійцями кілька кампаній на Великих озерах. Вам це жодного сюжету з його уславлених книжок не нагадує? Так, «Слідопит» дійсно можна читати тільки з відкритим морським слова риком на колінах і п’ятдесятифутовим лотом у руках. Тому військова служба Купера також не проминула дарма для літератури. А ще він написав розлогу «Історію американського флоту», матеріали для якої збирав 14 років. І ще безліч морських романів, традиційно в нас непомічених, тому що критику Белінському колись сподобався саме цикл про Шкіряну Панчоху та дружніх могікан.
За легендою, писати Купер почав, щоб довести дружині (Сузан Августі де Ленсей), що зможе написати роман краще, ніж той французький, який вона читала йому вголос. Тому перший написаний ним роман був жіночим і вийшов анонімно. Кажуть, він надихнув узятися за перо молоду Джейн Остін. В принципі, все як у нас, якщо феміністок замінити на суфражисток.
Перший же роман, на якому він не посоромився поставити власне ім’я, був одразу «Піонери» (1823). Ось так – одразу фінал пенталогії про білого мисливця Шкіряну Панчоху та його індіанського братчика Чингачгука, яка принесла авторові всесвітнє визнання. Решту книжок епопеї, присвячені попереднім пригодам двох друзів, було написано пізніше.
Купер дійсно був першим американським автором, що отримав визнання за межами Америки. Не можна сказати, що це вийшло саме собою. Він кілька років мешкав у Парижі з родиною, справедливо розсудивши, що європейські гонорари вищі, а освіта для дітей – краща. Купер узагалі був найбільш комерційно успішним американським автором того часу. Зазвичай за це доводиться розплачуватися бурчанням виточених критиків і заздрістю колег. Привід знайшовся невдовзі після повернення на батьківщину. Його чи-то біографічну книжку, чи-то політичні памфлети, чи навіть путівні нотатки про Європу звинуватили в самолюбуванні й селфпромоушені й таке інше. Навіть молодий у ті часи Марк Твен щось там жартував з приводу обіду з Фенімором Купером.
А ще його дуже критикували за те, що всі його жіночі персонажі в романах написані з однієї моделі. Неважко здогадатися, з якої. Це ображало інших охочих в моделі. Ось і в запропонованій до вашої уваги «Морській чарівниці» є підозріла французька красуня, в якої дядько – голландський негоціант, кавалери – англійський лейтенант й італійський контрабандист, не рахуючи голландського ж землевласника, їхні слуги – негри, а всі вони – американці. Ні, не так. Саме книжки Фенімора Купера і його послідовника Марка Твена зроблять із них американців. Національна самосвідомість потребує оригінальних кухні, моди й романів.
Романи Купера, широко визнані в Європі, написані у прогресивному тоді стилі романтизму. Оноре де Бальзак думав, що робить комплімент Куперові, називаючи його «американським Вальтером Скоттом». Між тим, як уся творчість Купера – витончена дуля в кишені для колишньої метрополії. У вас порослі моховинням замки, тумани, іржав лицарі й шотландці в кілтах. А в нас вігвами, сонце й індіанці в мокасинах. І Гудзон куди як повноводніший за Темзу. І якщо як епіграфи до розділів Купер ще використовує рядки Шекспіра, то лише тому, що Америка ще не породила значного поета, Генрі Лонгфелло десь у сусідньому вігвамі «Пісню про Газавату» ще тільки записує. Тож і Фенмір Купер, мені здається, звучить не згірше за Вальтера Скотта. Принаймні – основоположник пригодницького роману як такого, з чим не сперечались би на Белінський, ні Бальзак. Але найголовніше – європейці, що ж ви зробили зі своїми республіками? У вас же скрізь – реставрація монархії! (На політичні теми він також писав, і за це його також лаяли).
Однак романтизму без жінки нема. За його вимогами в першій сцені під замковою баштою, в якій усамітнилася прекрасна дама, повинні гарцювати з дюжину лицарів Айвенго. У Вальтера Скотта – так взагалі цілий лицарський турнір. А в останній дама нарешті упоралася з муками вибору і йде під білий велюр із найдостойнішим, найсміливішим, най витривалішим і найтерплячішим. Але на флоті з жінками туго. Просто диву даєшся, яким винахідливим має бути романіст, щоб у просту і зрозумілу історію розбором контрабандиста з митником з погонями, абордажами, шпигунськими витівками, тайниками, рифами, відливами та іншими вимогами мариністики, які стануть вимогами саме після його книжок, вплутати красуню-француженку, як ось у «Морській чарівниці».
Але варто згадати, хто був першою читачкою усіх романів Купера (звісно, дружина Сузан), і погодитися, що інакше вчинити автор просто не міг. До речі, коли підросла дочка, Сузан Фенімор Купер, вона також стала письменницею, і тато з донькою по-дружньому редагували одне одному романи. Вона – морські, про ліселя та якорі на панері. Він – жіночі, про суфражисток і капелюшки.
Я довго думав, чому з усіх морських романів Купера мені найбільше до вподоби саме «Морська чарівниця». Є, звичайно, особистий момент, хоча й не такий я вже бувалий контрабандист, не вірте, брешуть люди. Втім, якщо подумки замінити товари європейські галантні на американські фабричні: джинси, люрексові косинки, жіночі перуки й грамплатівки з Річі Блекмором – дуже вже схоже на трудові будні радянського моряка виходить. Ще й користь контрабанди так гарно теоретично обґрунтована. Тож вибачте, не стримався.
P.S. З легкої руки Фенімора Купера бригантину стали вважати дуже романтичним судном. Хоча чим вона краща за баркентину чи шхуну-бриг морякам досі не зрозуміло.
