Джон Кітс (англ. John Keats, 31 жовтня 1795 — 23 лютого 1821) — англійський поет, представник другого покоління англійського романтичного руху. Незважаючи на короткий період творчості й малу популярність за життя, репутація Кітса значно зросла після його смерті, він вплинув на становлення багатьох англійських поетів, зокрема Альфреда Теннісона та Вілфреда Оуена.
Для поезії Кітса характерна чуттєва уява, що особливо виразно проявляється в його одах. Викликає інтерес літературознавців також листування Кітса — його листи містять глибокі міркування з теорії поезії.
З ПОЕМИ «ЕНДИМІОН»
Прекрасне полонить нас назавжди.
Зроста його чарівність, й від нужди
Не потьмяніє, але знов дає
Притулок нам, як ніч нас застає,
Й солодкими всіх наділяє снами.
Ось так, із квітів сплівши їх, вінками
Себе пив’язуєм більш до землі,
Не дивлячись на втрати всі й жалі,
В пітьмі блукання, хмурих днів нудьгу,
Високих дум і подвигів жагу,
Шукань безплідність; їм наперекір
Краси сіяння смуту і докір
Зніма з душі. Так сонце й місяць шлють
Нам світло і дерева так дають
Отарі тінь; від спеки ледь живі,
Нарциси так ховаються в траві;
Струмок біжить, невидимий між віт
В жару, й пелюсток незрівняних квіт
Так роза нам являє серед поля;
Такою є й героїв мертвих доля,
Що світ уяви заполонить весь,
Про що читали або чули десь:
Бездонне джерело, що для пиття
Дає небесне і земне буття.
Не те, щоб ці блаженства лиш на мить
Відчули ми. Дерев гурт, що шумить
Навколо храму, скоро стане нам
Таким же рідним, як і сам цей храм.
Так місяць, що ллє чар свій у вірші,
Повсюдно з нами, ставши для душі
Тим сяйвом ніжним, що дарує щем,
Й хай навіть небо хмуриться дощем,
Повинне з нами буть — інакше вмрем.
(пер. Віктора Марача)
Улюблений сайт літературної критики
