З листування французького письменника Марселя Пруста — одного зі стовпів європейського модернізму — стає зрозумілим, що він платив за блискучі рецензії першого тому «У пошуках втраченого часу», які публікувалися в газетах. Пруст писав нотатки і надіслав їх до публікації видавцям.
Листування, яке дає таку інформацію, було знайдене в надзвичайно рідкісному примірнику першого тому «У пошуках утраченого часу» — «На Сваннову сторону». (Наразі його очікують продати на аукціоні в Парижі за півмільйона євро.) З листування стає зрозуміло, що ідея публікувати хвалебні рецензії належить самому Прусту, який обіцяв своєму редакторові з видавництва «Грассе» («Grasset») «відплатити за всі старання».
Заможний письменник заплатив 300 франків — близько 900 доларів сьогодні — за прихильну згадку про «На Сваннову сторону», що з’явилася на першій шпальті газети «Ле Фігаро» («Le Figaro») — тодішньої (як і сучасної) провідної газети у Франції. Він заплатив ще 660 франків за ще одне, набагато більше резюме, щоб воно з’явилося на першій сторінці «Журналь де дебат» («Journal des débats»).
Обидві публікації були добре відредагованими версіями досить похвальної рецензії, написаної другом Пруста, живописцем Жаком-Емілем Бланшем (який є автором портрету Пруста в музеї д’Орсе в Парижі).
З листів до Пруста до редактора Луї Брюна стає зрозумілим, що Пруст був не дуже вправним у редагуванні цих підставних рецензій. У них трапляються вирази на кшталт того, що цей роман — «маленький шедевр», а порівнянні роману Пруста з Діккенсом, зазначено: «Те, що месьє Пруст бачить і відчуває, є цілком унікальним». Крім того, Пруст дуже розгнівався, коли газета «Ле Фігаро» відредагувала його вираз, у якому його названо «видатним».
Такі відчайдушні спроби набути публічності були спричинені великою мірою тому, що Пруст опублікував першу частину «У пошуках утраченого часу» своїм коштом. Низка видавництв до того відмовилися публікувати «На Сванному сторону», лише «Грассе» погодилося — за умови, що автор візьме всі видатки на себе. Втім, сам видавець узагалі не розраховував на усіх публікації, вважаючи роман Пруста нечитабельним .
Та вже за кілька тижнів після публікації деякі критики високо оцінили роман Пруста. Видавець Гастон Галлімар зі славнозвісного «Gallimard» пізніше напише Прустові, що відмова від публікації «На Сваннову сторону» — найбільша помилка за всю його кар’єру.
Джерело — The Guardian.
Улюблений сайт літературної критики
