Черга на Книжковий Арсенал

Книжковий Арсенал завершився – проте фейсбук-стрічка ще кілька днів виставлятиме-доставлятиме фото й подяки, пости про щастя, втому й радість від зустрічей із друзями, а також стоси й стосики придбаних книжок, справедливо багаторазово повторюючи, що цьогорічний Арсенал – «подія року».

У вирі всезагального захвату наважуся висловити ризиковану думку: цьогорічний Книжковий Арсенал «зробили» не так організатори, як його відвідувачі. Адже такого ажіотажу й попиту на книжки та літературу, як ось цими днями, раніше навряд чи можу пригадати. А тут – ще з перших днів видавці вражено шепотіли, що в них завершуються сигнальні примірники, звично друковані «під Арсенал» в обмеженій кількості. Київ раптом виявився спраглим до книг і читання, потрапити на Арсенал стало модним івентом. «Як пройти до Арсеналу?» – запитували перехожі на вулиці, починаючи від метро Арсенальна; «Порадьте мені хорошу книжку» – просто підійшла до мене старша пані на самому фесті, і в ході розмови я з’ясувала, що загалом читачкою її назвати складно, просто раптом у загальному потоці їй несподівано захотілося купити книжку.

Книжковий Арсенал «зробила» також сама локація, де все компактно й зі здоровою циркуляцією свіжого повітря. Де можна експериментувати з простором, чим організатори успішно скористалися. Проте простір цей також виявився обмеженим, адже найбільше публіки скупчувалося там, де були книжки, – в лівому крилі Арсеналу, натомість уникаючи другого поверху й правого крила, в якому майже не було книжкових яток і (тому?) містилися менш залюднені майданчики для дискусій, попри розташування дуже вартісних тематичних експозицій та інших локацій. На вихідних, попри всі намагання організаторів повсякчас робити перебування на Арсеналі якомога комфортнішим (і це було справді помітно, за що окреме спасибі), до будь-чого вилаштовувалися черги – до входу, до яток із книжками, до кави/чаю, до несмачної їжі, до туалетів. І це, вочевидь, змінити майже неможливо – але хай саме так виглядає найбільше невдоволення Книжковим Арсеналом.

Бо є й інше: програма. Окрім того, що вона була абсолютно «нестравна» в тому вигляді, в якому її запропонували відвідувачам на сайті (хоча цілком ок як мобільний додаток); окрім того, що друкованих програмок виявилося менше, аніж охочих ними скористатися, вона також була дещо перевантажена й часто невиправдана та нелогічна.

Адже, погодьтеся, складно відшукати якусь логіку в тому, чому кілька дуже схожих дискусій відбувалися по кілька разів, як ось різні (але загалом про те саме) бесіди про малі міста чи, скажімо, дві події довкола дуже посередньої (та й давньої) дитячої книжки «Мама поспішає додому», на основі якої готують мультфільм. Чому збіглися в часі, наприклад, вручення відзнаки за «Найкращий книжковий дизайн» і вручення премії Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу імені Василя Стуса?

Чому загалом розподіл за майданчиками виглядав доволі невпорядковано? Адже можна ж просто – наприклад, лекції (до слова, вдала новинка від Арсеналу) помістити на один майданчик (із роздрукованим розкладом тут же, хоч би й на стіні), дискусії – на другий, запрошеним гостям запропонувати третій, а презентації зосередити на четвертому.

Та й самі традиційні презентації книжок на заході такого рівня, як Книжковий Арсенал, також викликають сумніви – адже книжкові новинки буде ще презентовано неодноразово. А наступний Арсенал у нас нескоро.

Натомість питання, чому ті самі люди, ті самі теми\проблеми, ті самі слова – неактуальне, бо тут відповідь очевидна: інших у нас немає. Адже тому, хто більш-менш уважно стежить за літературним процесом, на пропонованих дискусіях було слухати особливо нічого – все це вже лунало не раз і не двічі. Проте, вочевидь, для неофітів дискусії можуть видатися цікавими – і в такому разі товкти воду в ступі є сенс. Так, тоді зменшилися б виходи на перекури, на яких можна було зустріти хороших друзів, колег, знайомих – учасників Книжкового Арсеналу, що за описаного стану справ справедливо почувалися в центрі уваги.

Та попри ці дрібні зауваги, на які, переконана, існують вагомі контраргументи, Книжковий Арсенал – 2017 остаточно засвідчив, що книжковий фест у Києві затребуваний. Ще й як затребуваний! За книжкою люди готові вистоювати черги. Тож тепер, після справедливого успіху, черга за Книжковим Арсеналом не тільки втримати планку, а й підвищити її; не тільки фіксувати літературний і книговидавничий процес, а й випереджати їх.

І чомусь мені здається, що КА та його команді це знову вдасться. ;)