Американський молекулярний біолог-еволюціоніст, що займається вивченням генів, які беруть участь у розвитку мозку, Джон Медіна, він же автор бестселера «Правила розвитку мозку дитини», говорить про вельми цікаву річ. Наш мозок первісно запрограмований на те, щоб виживати. І коли ця базова потреба забезпечена, тоді він може вирішувати інші завдання. Наприклад, вчитися. І це підставова річ у вихованні, яку потрібно затямити не лише батькам, а й педагогам і вчителям. Коли дитина не почуватиметься комфортно, не відчуватиме безпеки, жодні повчання, настанови не будуть дієвими.
Але яке відношення це має до книжок польського дитячого письменника, сценариста і журналіста Ґжеґожа Касдепке? Не знаю, чи відомі авторові тези науковців про роботу мозку дитини. Але принципами він користується саме такими, що забезпечують дитині максимальний комфорт при читанні, при якому можна додатково наситити цей розслаблений і часто розсмішений мозок чимось корисним і важливим. Наприклад, повчити хороших манер, або розповісти про небожителів олімпійських, або поговорити про почуття чи навіть звідки беруть діти… І на виході читач отримує 2-в-1. Надзвичайно смішні і яскраві історії плюс хороший набір корисних порад, знань та роздумів на тему. Так малий читач має нагоду насититися і емоційно, й інетелектуально.
Видавництво «Урбіно» торік видало три дитячі видання Ґжеґожа Касдепке в українському перекладі, які жанрово відрізняються від тих, що видала харківська «Школа». «Урбіно» вирішило зосередитись на умовно дитячій нон-фікшн літературі, натомість «Школа» видала художні тексти: серію історій про детектива Нишпорку, «Касперіада. Незвичайні пригоди звичайної родини» і «Я не хочу бути принцесою».
Ґжеґож Касдепке. Бон чи тон, або гарні манери для дітей
У «Бон чи тон…» Касдепке використовує прийом так званої книжки в книжці. От читаємо ми книжку про гарні манери, а її герої у свою чергу читають свою книжку про гарні манери. Назвемо умовно її підручником — бо можемо лише здогадуватися — але здається книжка героїв не така кумедна як «Бон чи тон….» Чому?
І відповідь на це питання — це насправді відповідь про те, чому «Бон чи тон» є класною і дієвою книжкою. Книжкою, яка спрацьовує! Бо підручник з етикету наших героїв, знову ж як лише ми можемо здогадуватися, — це перелік правил, списки хороших манер тощо. Які просто виписані. А наші герої — до слова, звати їх Куба і Буба (Куба — це він, Буба — це вона, а разом вони чудова двійня) — читають цей підручник і виконують кожну букву етикетного закону. І отут починається все найсмішніше. Отут можна відчути ту межу, за якою відсутність контексту, тактовності чи елементарного відчуття призводить до безглуздих ситуацій, до комічних чи навіть до комічно-трагічних сцен.
Наприклад, прочитали Куба і Буба у книжці, що в Монголії відригування свідчить про те, що гість вже поїв, і щоб йому більше не накладали. І вирішили Куба і Буба застосувати це на практиці — ще й у ресторані, коли їхню бабусю Йоасю запросив на обід пан Вальдемар (її майбутній чоловік).
Або коли в пораднику написано, що черевики повинні бути начищеними, але не уточнено, якого кольору пастою….
Окрім халеп, в які потрапляють самі герої, вони часто доводять до сорому чи до нервового зриву своїх батьків і бабусю. Але якимось дивом все завжди добре завершується.
Касдепке наче й постійно жартує, намагається розповідати оті всі кумедні історії. І навіть коли батьки розлючені на цю неперевершену двійню і на людях намагаються відректися від своїх дітей, — сприймається це несерйозно. Зрештою, після вичудів Куби і Буби батьки ще доволі холоднокровні. Або може загартовані вже такими пригодами? Але врешті такими засобами авторові вдається досягти бажаного ефекту. На пальцях пояснити дитині всі нюанси етикету, всі тонкощі дорослого цивілізованого світу. І погодьмося, що запам’ятати якесь правило у контексті завжди простіше, аніж визубрити суху формулу і потім не знати, де її приткнути в цьому житті.
Книжка зручна тим, що поділена на короткі історії — вони ж бо, розділи, тематичні. Тому якщо вам захочеться прочитати з дитиною про щось, на даний момент актуальне, наприклад, про біжутерію чи носовичок, про показування язика чи тицяння пальцем, про шкарпетки, костюми чи сандалі, а чи про толерантність чи коверзування — то легко можете відшукати потрібну тему.
Ґжеґож Касдепке. Велика книга почуттів
Аналогічно із тематичним і доступним контекстуальним поясненням Касдепке у «Великій книзі почуттів». Кожен розділ присвячений певному почуттю. Але мова не занудна і розважливо-описова, а жива — переважають діалоги. Адже контекст — це дитячий садок, в якому 24-річна вихователька пані Мілка намагається виховувати дошкільнят. Можете подумати, що текст книжки схожий на лекції, які читає Мілка діткам. Помиляєтеся. Всі теми малюки засвоюють на практиці. Адже почуття супроводжують наше життя, наші вчинки, слова і думки постійно. От лише халепа, що не всі вони приємні, але треба навчитися з ними якось жити: наприклад, зі злістю, гнівом, ненавистю, смутком чи соромом. Не обходиться, звісно, і без таких почуттів як радість, щастя і любов.
Що тут важливо і чим взагалі особлива ця книжка, цей збірник почуттів, що дитсадкові історії не залишають читача напризволяще — ні малого, ні дорослого. Наприкінці кожної теми Касдепке коротко підсумовує кожне почуття, не забуваючи порадити, як ним “правильно користуватися”: ненавидіти ненависть, соромитися сорому, злитися на злість… Ну, ви зрозуміли. Також тут невеликі покрокові запитання-завдання для малих читачів, і поради для батьків.
Особливим є частина книжки про те, звідки беруться діти. Сам автор неодноразово наголошує на важливості уникати містифікацій та безглуздих алегорій на цю тему, а говорити відверто і правдиво. Хоча одночасно він свідомий, що не всі батьки можуть бути готовими до таких розмов. Тому він нікого із дорослих не силує читати цей розділ. А щодо дітей, то застерігає у таких питаннях завжди звертатися до батьків чи вихователів, а не до інших джерел інформації сумнівної якості.
Ґжеґож Касдепке. Міфи для дітей: 20 найпопулярніших грецьких міфів
Розібравшись у своїх почуттях і в своєму внутрішньому світі, навчившись правильних манер для світу зовнішнього, можна поринути у світи далекі міфічні. «Міфи для дітей» і справді написані для дітей. Безпосередність, легкість тексту, тонкий якісний гумор, щирість із читачем. Саме такими є всі 20 історій. Вони точно закарбуються надовго, адже Касдепке дуже яскраво представляє жителів Олімпу, динамічно оповідає про їхнє життя і пригоди.
Окрім розваги, читачі дізнаються багато цікавого. Наприклад, звідки походять такі відомі вислови як «ріг достатку», «ящик пандори», «сізіфів труд», «панічний страх», що означає «нитка Аріадни» і чому саме змія обвиває чашу на гербі медичних установ.
***
Усі три видання надзвичайно гарні: дизайн і оформлення заголовків, тексту, прекрасні ілюстрації, які одразу привертають увагу своєю кольористикою та стилем. До слова, у «Міфах для дітей» ілюстрації найбільш стильні.
Ну і звісно, якісний переклад від видавництва «Урбіно», який відзначається смачною лексикою і ретельною літературною редакцією. Приємно, що маленькі шанувальники (хоча впевнена, що й серед дорослих тут чимало відданих) творчості Ґжеґожа Касдепке мають гідний вибір перекладів його текстів українською.
