Роман Тані Малярчук “Забуття”, який уже називали найочікуванішою прозою 2016-го і відзначили як переможця у “дорослій номінації” “Книги року BBC”, – отримав “Золоту бульку” від журі літературних критиків премії “ЛітАкцент року”.
“Золота булька” – найпопулярніша номінація щорічної книжкової премії “ЛітАкцент року”. Її вручають “за резонансну книжку, яка не виправдала сподівань”. Це єдина українська антипремія такого типу, і, можливо, тому про її лауреата повідомляють навіть далекі від культури засоби масової інформації. А може, секрет у тому, що раніше “Золота булька” діставалася Ірені Карпі, Юрієві Андруховичу, Любку Дерешеві й іншим?
Тут-таки напрошується згадка про “канон” та “іконостас”. Традиційним для української літератури принципом формування особливих віх її розвитку є “іконостас”, тобто перелік помітних персоналій, тоді як у світі намагаються дотримуватися “канонічного” списку творів: адже один і той самий автор може створити цілком різні за мистецькою цінністю тексти. Аналогічно із “Золотою булькою”. Її присуджують за конкретну книжку, яка не виправдала сподівань читачів чи то пак критиків. Натомість громада й медіа роками пам’ятають лише прізвища відзначених письменників і щороку оголошують доповнений новим іменем ряд. А імена лауреатів “позитивних” номінацій, серед яких поезія, проза, есеїстика та літературознавство, а також, доважком, єдина номінація для дитячої літератури, забувають досить швидко; ну тобто, звісно ж, назви книжок забувають (насправді – і те, й інше).
Більше читайте тут.
Улюблений сайт літературної критики
