Два роки поспіль літературний і навкололітературний світ, а також численні співчутливці зламали сотні списів із приводу рішень Нобелівського комітету. Торік лауреатом премії стала Світлана Алексієвич, нині Боб Ділан. Що й казати: обоє авторів не найбільш характерні кандидати на роль найкращих у світі письменників за версією послідовників Альфреда Нобеля. Алексієвич прославилася своїми документальними творами, передусім повістю «У війни не жіноче обличчя», складеною з розповідей жінок, що пройшли воєнними шляхами. Боб Ділан — поет, співак, музикант, артист, автор знаменитих пісень і композицій, наповнених виключно потужним громадянським пафосом. Однак незадоволених обома лауреатами виявилося безліч. Особливо гарячі голови про всяк випадок поховали Нобелівську премію як таку, що зрадила заповіти свого засновника. Зараховувати Алексієвич і Ділана до когорти видатних письменників відмовилася чи не половина тих, хто стежив за процесом. У Росії вибір на роль нобелівського лауреата Світлани Алексієвич визнали, зрозуміло, політичним рішенням, але плач патріотів нікого вже не здивував.
Чомусь саме про це згадалося наприкінці високосного 2016 року. У світі культури й на просторах мистецтва були, звісно, події і серйозніші в сенсі художнього внеску у світовий культурний процес, але саме несподівані віражі Нобелівського комітету здалися дуже важливими. Важливішими, ніж безліч нових написаних, знятих, поставлених, намальованих і зіграних творів.
Продовження – тут.
Улюблений сайт літературної критики
