З кожним роком ГОГОЛЬFEST стає все більш пафосним. Фестивальні події проходять гучно і залучають десятки тисяч відвідувачів, а перевезення символу фесту — голови Гоголя — з однієї локації в іншу подається як подія національного масштабу. Троїцький у нас давно вважається чи не найуспішнішим культурним менеджером, якому варто «віддати міністерство культури» і якщо не він, то вже, напевно, ніхто. Фестиваль поважно роздуває щоки і напускає на себе месіанського вигляду.
Як це часто буває, розвиток фестивалю супроводжується прогресуючою комерціалізацією, яка в місцевих умовах межує зі звичайним українським жлобством. ГОГОЛЬFEST бере досить розумні гроші за вхід, але за це ви отримуєте доступ лише до половини подій. Найцікавіші, на думку організаторів фестивалю, події оплачуються окремо і часто це досить немаленька сума. «За культуру треба платити!», прицмокують язичками наші культурні атланти, і пропонують годинну виставу литовського театру за 300 грн. А я згадую «Фестиваль каналів» в Амстердамі, коли в будь-який момент до тебе на площу може приїхати на велосипедах дитячий оркестр, відіграти фантастичний 40-хвилинний концерт для абсолютно випадкових людей і поїхати далі.
Продовження – тут.
Улюблений сайт літературної критики
