Ідея цієї серії постала багато в чому завдяки перекладачу Максимові Нестелєєву, який приніс у “Темпору” переклад останнього твору американського постмодерніста Вільяма Ґеддіса. У видавництві зрозуміли, що американська постмодерна література другої половини ХХ століття українському читачеві майже невідома.
“Широкі кола читачів часто взагалі не знають про існування цих авторів. А вузькі кола через любов до струнких модерних конструкцій та ієрархій часто свідомо уникають авторів-постмодерністів. Проте американський постмодернізм – десь на межі між елітарним модернізмом і тим постмоденізмом, до якого ми звикли. Це напрочуд інтелектуальна література (в “Агапе агов” пояснення і покликання займають ненабагато менше місця, ніж текст), водночас це література, в якій кожен знайде щось своє”, – говорить координаторка проекту Богдана Романцова.
“Американський постмодернізм найвиразніший і художньо, і критично. І зараз йдеться про цілком конкретний початок – «The Cannibal» (1949) Джона Говкса. В Америці не було такого потужного і довгого переосмислення травм ХІХ і першої половини ХХ ст., як у Європі, тож вони раніше могли почати “грати в ігри”. Йдеться не про бездумну нівеляцію всіх можливих цінностей, а про спробу подавати серйозні думки у новій, незвичній для європейського читача формі”, – додає вона.
Мета проекту – відкрити для українських читачів американський постмодернізм як окремий культурно-естетичний феномен, перекласти основних американських авторів-постмодерністів і заповнити лакуну українського видавничого ринку, оскільки до того з постмодерністів у нас мало кого перекладали. Але попит є, тож на цьому Форумі видавців Максим Нестелєєв презентує одразу два свої переклади – “Агапе агов” Вільяма Ґеддіса у “Темпорі” і “Виголошується Лот 49” Пінчона у “Видавництві Жупанського”.
Серія “Американський посмодернізм” “Темпори” – це перший такий великий і амбіційний проект в Україні, пов’язаний з американським постмодернізмом. Запланований час проекту: вересень 2016-го – приблизно квітень 2021-го. У його рамках “Темпора” планує не лише видати близько 10 авторів, а й привезти в Україну деяких сучасників.
“У квітні наступного року у рамках презентації перекладу роману “Cannonball” Джозефа Макелроя ми плануємо привезти на Книжковий Арсенал Джозефа Макелроя – це, напевне, найважливіший після Пінчона живий постмодерніст, чиї книжки входять у всі можливі журнальні рейтинги найзначніших романів століття. Це буде подія”, – зазначає Богдана Романцова.
Планують також видати переклади «Pricksongs & Descants» Роберта Кувера, ранню збірку «Slow Learner» Томаса Пінчона і ще чимало текстів.
“Як перекладачеві мені цікаво перекладати нові актуальні твори, із якими українські читачі не можуть ознайомитися навіть російською. Намагатимемося окреслити канон американського постмодернізму, який формується у США зараз (від Джона Говкса до Девіда Фостера Воллеса). Поняття канону, звичайно, суперечить наріжним постулатам постмодернізму, який заперечує встановлені правила і канони, чи принаймні над ними іронізує, але американські критики над цим нині активно розмірковують, і ми своїми перекладами долучаємося до цих актуальних дискусій”, – коментує перекладач Максим Нестелєєв.
“Мені хотілось би, крім перекладів, робити до кожного видання докладні примітки, коментарі і супровідну статтю, бо ми знаємо, приміром, Пінчона, але зовсім не знаємо контексту, у якому постала його творчість. У нас нема критичних статей, перекладів. У росіян, до речі, теж їх нема, тож можемо з “Темпорою” й українськими перекладами грати на випередження”, – зазначає він.
Улюблений сайт літературної критики
