Літо – пора приємна й оманлива. Хочеться піддатися спокусі вірити, що триватиме воно довше, ніж відміряно календарем. Люди на курортах читають глянцеве чтиво, а я натомість рекомендую вам зовсім не легковажні новинки, хоча їх не заборонено читати під шум хвиль посеред пляжу.
Сенека Луцій Анней. Діалоги
«Діалоги» Сенеки в нас перекладені вперше. Здійснив цей жест доброї волі той, для кого переклад античної літератури давно став справою всього життя – Андрій Содомора. Із десяти діалогів римського філософа поки маємо половину, хоча жодного відчуття фрагментарності чи неповноти в процесі читання не виникає. Есеїстичний авторський стиль і вправність перекладача роблять своє – Сенека українською йде так само легко, як скажімо, рубрика «Правила життя» від журналу Esquire.
Особливий інтерес викликають розлогий вступ та коментарі перекладача: Содомора і сам нагадує античного мислителя в тому сенсі, що безперервно розмірковує на онлогогічні теми, має безумовний дар до аналізу й точності вислову. Як і автори «срібного віку», Андрій Олександрович у своїх спостереженнях сповнений песимізму. «Люди деградують, і то в гірший бік» – напівжартома відгукується він про сучасний світ, а манія навколо забавки «Pokemon Go» лише стає зайвим підтвердженням слів Содомори.
У «Діалогах» Сенеки теми марноти і знецінення серед найважливіших. Читаєш текст двотисячолітньої давності, і переконуєшся, що людські чесноти і пороки незмінні. Що вже тоді люди витрачали життя на чисті дурниці й донині мало що змінилося. Ось хоча б сенеківська цитата, яка чудово описує стан сучасної університетської гуманітаристики: «Є й такі, що ніхто не засумнівається у їхній, сказати б, працьовитій бездіяльності, – вони з головою поринули в нікоиу не потрібні науки; нині таких людей у Римі – цілі загони. Спочатку така хвороба захопила греків: стали дошукуватися скільки веслярів було в Улісса, яка поема була написана раніше, «Іліада» чи «Одіссея», і чи вони – одного і того ж автора, та й інше подібне. […] І вже ось римлян захопило це пусте заняття – вивчати щось нікому не потрібне».
Рішення Содомори перекласти Сенеку видається мені не випадковим і надзвичайно доречним, адже стоїцизм часів занепаду Риму нині набуває додаткової вартості і нових смислових нюансів.
Із текстами римського філософа книгу Вацлава Гавела ріднить як ідея, так і її формальне втілення. «Сила безсилих» – це своєрідний синтез есеїстичних роздумів про вічне із посібником із практичної моралі. Однак якщо Сенека, попри свою політичну біографію, у «Діалогах» обирає якнайширші регістри, то Гавел пише із цілком конкретного приводу і розмірковує про природу влади і проблему тоталітаризму. У своєму тексті, написаному ще 1978 року, драматург і дисидент пропонує спосіб подолання репресивної державної системи із її інструментами впливу. Цей спосіб за Гавелом називається «життя у правді» – ідея, що виразно перегукується не лише із основами християнства, але й з порадами Сенеки: «Позбавлено громадянських прав? Виконуймо обов’язки людини». У будь-якій ситуації існує можливість вибору, вважає Гавел. Вибір цей складний і простий водночас: «життя у брехні», тобто зречення ідентичності і перетворення на співносія «саморуху» системи, або ж спротив, відмова розчинятися в анонімному натовпі, у річищі псевдожиття. Те, що майбутній чеський президент називає «життям у брехні», «псевдожиттям», римський консул Сенека описує, як «працьовиту бездіяльність», імітацію життя.
Як і в Сенеки, у маніфесті Гавела звучать і профетичні нотки. Наприклад, роздуми про кризу західних демократій (нагадаю, що текст написано в умовах відсутності справжніх виборів і партійної системи): «Насправді ніщо не свідчить, що західна демократія – тобто демократія традиційного парламентського типу – відкрила якийсь кращий вихід. Навіть, скажімо так, що більше порівняно з нашим світом вона має простору для справжніх інтенцій життя, то вправніше приховує від людини кризову ситуацію і то глибше в нех втягує».
Автор «Сили безсилих» не закликає до активного спротиву режиму, для початку достатньо лише «дечого не робити», а саме не брехати, не ходити на вибори, які вважаєш фарсом, не приховувати своїх поглядів. Тоді правда стає бактеріологічною зброєю, що руйнує брехливу ідеологію. Можливо, наприкінці 1970-х років подібні твердження багатьох могли б здатися аж надто оптимістичними, однак рух дисидентів врешті переміг, тож «Сила безсилих» – це свідчення дієвості слова, віри і щоденної практичної моралі.
Більше схожих матеріалів – тут.
Народився 1987 року в м. Кам’янець-Подільський. Аспірант кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського національного університету ім. Івана Франка.
