У письменницькому середовищі поширена думка, що Спілка є «радянським колгоспом», котрий треба закрити. Проте я завжди вважав, що Спілка є ресурсом, що його можна використовувати на благо літератури, і що орґанізацію, яку очолювали Максим Рильський, Микола Бажан і Олесь Гончар, краще зберегти, аніж просто закрити.
Ще на засіданні Правління НСПУ 8 квітня ц. р. я виступав двічі – хоча я не є членом Правління – тому за двічі надане слово вдячний Михайлові Сидоржевському, котрий вів засідання.
Відтоді я мовчав і довгий час не робив ані жодних записів у фейсбуці, ані заяв у пресі. Бо вважав, що у такий складний для країни і Спілки час будь-які корупційні скандали, винесені на публіку, лише зашкодять, і що ситуацію краще вирішити всередині Спілки – і у найменш травматичний для неї спосіб. На жаль, ситуація розгортається зовсім іншим чином – шляхом конфронтації і конфронтації публічної.
Я не є великим спеціялістом в економічній сфері, проте мені хотілося, щоб хтось із компетентних відповів на мої запитання, навіяні звітом Наталі Клименко з Ревізійної комісії:
1. Чому на частину майна Спілки у Спілки немає документів? Тобто взагалі невідомо, що з ним відбувається.
2. Чому деякі документи за 2015 рік підписані електронним підписом світлої пам’яті голови Спілки Віктора Баранова? Тобто підписом вже покійної на той час людини.
3. Чому оренда деяких приміщень за адресою Київ, вул. Банкова, 2 здійснюється за ціною значно нижче ринкової, що несе за собою недоотримання Спілкою 2 мільйонів 700 тисяч грн. на рік? Це в ситуації, коли держава зменшила фінансування Спілки на 40%.
4. Чому Спілка списує борги деяким орендарям на суми в сотні тисяч гривень?
5. Чому затримується зарплатня працівникам Спілки на кілька місяців, хоча Казначейство вчасно перераховує кошти?
6. Чому люди, котрі на моїх очах зробили кілька дуже важливих проєктів /міжнародний поетичний фестиваль Terra poetica, відроджений конкурс “Гранослов”, премія “Золотий кларнет”, серія “перша книжка автора”, etc./ – Леся Мудрак і Володимир Даниленко -, щойно поставивши ці питання, раптом опиняються в ролі заколотників? Чому..?
Поки що це все лише питання – не звинувачення. Якщо конфронтацію вже винесено на публічний рівень /хоча Михайло Сидоржевський заборонив оприлюднювати звіт Ревізійної комісії, провівши відповідний пункт у резолюцію Правління/, то відповіді на ці питання мають дати прокуратура, що якраз працює над ними – і суд, якщо справа дійде до суду.
Станом на зараз Лесю Мудрак і Володимира Даниленка виключено з Секретаріяту НСПУ – хоча за Статутом НСПУ Володимир Даниленко як голова Київської орґанізації НСПУ є секретарем НСПУ за посадою – тобто його виключення з Секретаріяту НСПУ суперечить Статуту НСПУ…
Натомість Михайло Сидоржевський наблизив до себе Василя Фольварочного, Петра Засенка і Анатолія Качана – людей, про яких я тут нічого не хочу писати…
Мені прикро, що замість того, щоб займатися питаннями літератури, Спілка знищує рештки свого авторитету в корупційних скандалах. Мені прикро, що Михайло Сидоржевський – талановитий публіцист і редактор, котрий продемонстрував, що він здатен за кілька місяців зробити цікаве видання «з нуля», розсварився з тими людьми, котрі, здається, єдині в Спілці працювали на благо літератури.
15 червня відбудеться Конференція Київської орґанізації НСПУ, на якій, як кажуть, нова команда Михайла Сидоржевського буде намагатися зняти Володимира Даниленка з посади голови Київської орґанізації НСПУ –і ця конференція і буде тим вододілом, що покаже, чим є НСПУ – чи ресурсом, що працюватиме на користь літератури, як я її все ще бачу, чи радянським колгоспом, що не піддається реформуванню. А також ким є чинний голова Спілки: ефективним менеджером чи головою колгоспу?
