В 2015 р. лауреатом Гонкурівської премії з літератури став Матіас Енар за роман «Компас». Ну, став то став, Гонкур – не Нобель, щоби вартувало витрачати на нього безцінний час, у сенсі авторів і текстів. Якийсь там француз отримав «місцеву премію». Хто такий Матіас Енар? Його книжки ще не перекладені українською, а тому вони поза увагою широкого і не дуже загалу. Якщо тексту немає українською, то немає в принципі, байдуже, що автор знаний у світі… книжок немає українською… автор, чиї тексти отримали купу відзнак, автор, який працює в напрямку ненормативного письма… не перекладений. Що це може означати? Дуже просто: наше культурне середовище (видавці, скриптори, читачі) вкотре мають змогу переконатися, що інтелектуальні, актуальні тексти все ще пишуться, вони мають попит і вплив. «Компас» (Actes Sud, 2015) – текст, який, безумовно, слід читати, хоча б з огляду на загострену в останні роки проблему фундаменталізму. Згадаймо: 2015 р. почався з Charlie Hebdo і роману «Покора» Мішеля Уельбека і завершується терактами в Парижі і «Компасом» Матіаса Енара.
Матіас Енар – автор дев’яти романів, п’ять із них відмічені різними престижними літературними преміями: від Премії Грудня до, власне, Гонкурівської (роман «Parle-leur de batailles, de rois et d’éléphants» (2010) – Гонкурівська премія ліцеїстів, роман «Rue des voleurs» (2012) – Гонкурівська премія за вибором країн Сходу). М. Енар отримав освіту в галузі мистецтва і є професійним перекладачем з арабської та персидської мов (переклав тексти Mirzâ Habib Esfahâni та Yussef Bazzi).
Романи М. Енара вже перекладені багатьма мовами. Його тексти не є простими ні з погляду форми, ні за змістом; стиль одразу огортає, щільне письмо, між графемами відсутні лакуни, дихання перехоплює, хочеться потонути у фразах. В текстах француза відображається не лише його бекґраунд, а й певний кочовий спосіб життя (довгий час М. Енар проживав в Єгипті, Сирії, Ірані). Я би не назвав текст «Компасу» на сто відсотків експериментаторським, візуально він цілком традиційний, але в тому й виявляється насолода від тексту – я не хочу вишукувати недоліки, аналізувати, інтерпретувати, лише отримувати насолоду. Натомість М. Енар має в своєму доробку і цілком експериментальний текст – роман «Zone» (2008), який є однією фразою на 500 сторінках і, що показово, цей роман отримав шість літературних премій, а це свідчить як про високий рівень культури читача, так і про розвинуту літіндустрію, адже для Франції подібні тексти не рідкість (творчість Ж. Батая, П. Гійота, Ж. Перека).
І ось роман «Компас», робота над текстом якого зайняла не один рік. Цей текст не відкриється одразу, він для підготовленого читача (роль епіграфу, своєрідне наповнення структури змісту, повторюваність одних і тих же фраз). За словами М. Енара: «Boussole n’a rien d’un essai, c’est un roman qui donne à voir la diversité des choses et des points de vue». Текст спрямований на те, щоб деформувати спрощене уявлення про Схід, редукувати сталу тезу «Схід – це фундаменталізм і ворог», вказати на впливи саме Сходу на Європейську культуру, що втілено в образі персонажа Франца Ріттера – віденського знавця східної музики. До певної міри М. Енар бачить Схід очами Ф. Ріттера. Відчувається втома, меланхолія. Безсонної ночі Ф. Ріттера поглинають спогади. Всього лише ніч для спогадів, більше, ніж ніч для спогадів. Важливим є персонаж Сари. Однією з сюжетних ліній є любовна історія Ріттера й Сари, діє постійна перекличка із Середніми віками (Ріттер – в перекладі з нім. лицар, Сара – Прекрасна Дама, прізвище якої лишається невідомим, як невідомі прізвища середньовічних жіночих образів). Текст роману починається з оп’яніння опіумом, епістолярним жанром – листування Ріттера з Сарою – і закінчується мейлами і поезією. Сам по собі образ Сари розкривається впродовж всього тексту, певне її втілення через письмо, і складається враження, що автор навмисно не виписує його до кінця. «Компас» – це медитація навколо орієнталізму/міфологеми шляху, пошук ідентичності, кохання в напрямку з Відня, через Балкани і Стамбул до Сирії, Ірану і далі Індія, Китай? «Компас» – метафора Заходу (Ріттер) і Сходу (Сара), намагання знайти точки перетину двох культур (Сара вивчає творчість Бальзака – першого письменника в французькій літературі, хто використав арабську мову у власних текстах; Ріттер захоплюється культурою Сходу).
На жаль, Гонкурівська премія залишається для українського культурного простору багато в чому міфічною. З усіх її лауреатів за більше ніж сто років освічений читач зможе пригадати Ромена Гарі та Мішеля Уельбека і то не у зв’язку із Гонкуром, а як і без того достатньо відомих письменників, які, зокрема, отримали цю премію. Чому так? Можливо, через відсутність грошової винагороди, через менший пафос і медійність (порівняно з Нобелем). Але… лауреатів Гонкурівської премії варто видавати, читати, осмислювати. Яскравим прикладом є, серед інших, Матіас Енар, якого Бернар Піво – голова Гонкурівської академії – бачить серед майбутніх лауреатів Нобеля.
