Одне з ідеальних місць для письменника. Останні два тижні мені пощастило провести в Міжнародному будинку письменника і перекладача Ventspilshouse у латвійському місті Вентспілс.
Проживання, невеличка стипендія, товариство людей, пов’язаних із літературою, неймовірних розмірів чорний кіт, чайки, що сміються просто біля вікон, а також велосипеди – ось що тут чекає на авторів, які подадуть заявку та пройдуть відбір (www.ventspilshouse.lv). Я почав у Вентспілсі новий прозовий твір, хтось щось перекладає, обмірковує плани й задуми. Маленьке містечко з майже порожніми вулицями сприяє зосередженості та праці. Усі пам’ятки Вентспілса – старий центр, замок, ринок, кілька парків і порт – загалом легко неспішно огледіти за два-три дні. Хоча, звісно, є море, до якого можна приходити хоч щодня. Осіннє Балтійське море то шаленіє, то тихо торкається пляжу, настільки ідеально чистого, що не віриш своїм очам.
А ще перебування на провінції Латвії – добра нагода бодай трохи поспостерігати за місцевими культурними практиками. Багато в чому це спостереження обмежене мовним бар’єром, але є речі, котрі важко не помітити. Наприклад, головну бібліотеку Вентспілса (http://biblioteka.ventspils.lv/en/). Місце, в якому регулярно щось відбувається (приміром, кілька днів тому виступав письменник Юріс Звірґздіньш), місце, яке одразу привертає увагу своїм архітектурним виглядом. І – до якого ходить чимало людей. Про останнє можу судити напевно, бо бібліотечні вікна – чітко навпроти вікон мого номера, мені видно багато з того, що там діється.
Концертів небагато, але вони розмаїті. Від хорів (традиційна музична родзинка балтійських країн) до Стаса Михайлова. Принагідно кажучи, латвійський інформаційний простір дуже наповнений російським продуктом, зокрема й відверто пропагандистським. Головна причина – величезна кількість російськомовного населення, часто дуже виразно орієнтованого на Росію (у Ризі та Вентспілсі латиськомовних і російськомовних, за даними опитувань і переписів, співмірна кількість, у Вентспілсі пропорція більш на користь латиської, в Ризі – навпаки, а от, припустімо, в Дауґавпілсі виразна російськомовна більшість).
У Вентспілсі – кілька театрів. А вчора на площі, під вікнами нашого будинку відбувався концерт духового оркестру на вшанування пам’яті полеглих у боях за незалежність 1919 року. Є три музеї.
Лише на центральних вулицях міста мені трапилося три книгарні. Це – окрім книжкових крамничок і відділів у супермаркетах. Зазвичай у них є окремі шафки для поезії, на добре видному місці. Що свідчить про, сказати б, глибину занурення книгарень (хоча не обов’язково – їх відвідувачів). У деяких магазинах влаштовують окремі відділи для книжок латиською та російською, іноді продають упереміш, є книгарня, в якій я помітив лише латиські та англійські видання.
Усе це я написав про місто з населенням трішечки більше ніж сорок тисяч. Тобто десь дуже приблизно як Фастів, як Охтирка, Ромни, Жовті Води, Лубни, Нова Каховка, Миргород, Дубно, Володимир-Волинський… Таке порівняння – зовсім не заради традиційних стогонів, як у нас усе погано. А радше стимул ворушитися й щось робити. І, до речі, на ворушіння і робіння якраз добре надихають подорожі. Не обов’язково в далеку Латвію. Можна – й у сусідній парк або ліс.
Народився 1981 року в Харкові. Автор книжок поезії "Корокте і довге", "ЦІЛОДОБОВО!" (спільно з Горобчуком і Коробчуком), "Мій перший ніж", "Збіг обставин під Яготином" та збірки оповідань "Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого".
