Представляти Олену Галету можна по-різному. Скажімо, можна згадати бодай частину її здобутків: понад 20 (спів)упорядкованих видань і низка започаткованих проектів у львівському Центрі гуманітарних досліджень (який вона певний час очолювала), десятки наукових стипендій, конференцій і дослідницьких програм по цілому світу, зрештою, багатолітнє викладання в Львівському національному університеті, де вона є доценткою кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства і де в жовтні цього року вже захистила докторську дисертацію (в свої щойно сорок).
Ба більше, ще у вересні її монографію «Від антології до онтології», якісно видану й, не типово для цього жанру, страшенно цікаво написану (мені важко назвати іншу вітчизняну літературознавчу монографію останніх років, яку б я проковтнула за два вечори) презентували на Форумі видавців, де книжка ввійшла до переліку найкращих видань 2015-го.
Та, певно, важливіше тут сказати навіть не про це: в будь-якому зі своїх проектів Олена Галета перетворює «мертву» науку на «живе» переживання. Із Оленою ми зустрілися, аби поговорити про її дослідницькі пошуки та реалізовані проекти, про антології, канон(и) та колекції, моди та школи, українських науковців і світ, а ще про поетичний досвід у науковому письмі.
Продовження – тут.
Улюблений сайт літературної критики
