Франкфуртський книжковий ярмарок – наймасштабніша подія видавничої сфери. Щороку тут збираються фахівці, причетні до виготовлення та розповсюдження книжкового продукту: менеджери видавництв, члени асоціацій видавців та представники культурних інституцій, дизайнери, письменники – перелік професій зростає разом із розвитком технологій та трендів у економіці.
Література важлива, але вона тут не на першому місці. Це бізнес, а не майданчик для розпачливого камлання поетів та гуманітаріїв. (Можемо лише уявляти, наскільки дивно виглядала українська жабомишодраківка для організаторів ярмарку: стогін про війну, кризу і загальну неспроможність аж ніяк не аргумент для того, щоб не платити чи погано організовувати свою роботу. Охочі легко знайдуть подробиці тих подій у численних статтях, інтерв’ю та коментарях – обговорення організаційних моментів все ще триває, переростаючи у «роботу над помилками»: адже незабаром розпочинається підготовка до Франкфурту – 2016).
Сюди приїздять презентувати продукцію, продавати та купувати права на видання, налагоджувати зв’язки та обмінюватися досвідом. Тисячі експонентів, десятки сотень тисяч книжок (назва «книжка» тут дуже умовна) із різних континентів – проходячи крізь це різноманіття, виокремлюєш і загальні тренди, і локальну специфіку: наприклад, естетичну відмінність французької книжки від американської чи скандинавської.
Дизайн і поліграфія – вагомий аспект сучасного книговидання. Це усвідомлюєш, погортавши й відчувши на дотик численні художні та наукові книжки, не кажучи вже про окремі сегменти – дитячу літературу та мистецькі видання. Чим далі у майбутнє, тим більше фетишизується книга. Її купують не лише заради змісту, але й для втіхи. Задоволення під час читання можливе не лише від тексту, але й від запаху фарби, шершавості паперу, гармонії шрифту та ілюстрацій. Зрештою, від цього залежить і комфорт. А замість роману на газетному папері якраз і можна придбати його варіант, адаптований для цифрового пристрою.
Електронна версія, утім, перетворюється на доповнення до паперової або трансформується у щось цілковито інакше: забавку чи гіпертекстову мультимедійну конструкцію. Висновки робити зарано, але уже очевидно, що чутки про смерть паперової книжки не підтвердилися. Домашні бібліотеки так само мають шанс зберегтися і навіть стати набутком багатих – тих, хто має достатньо простору для зберігання мистецьких артефактів.
Можливо, тому такими популярними є факсимільні видання, які часто намагаються максимально точно імітувати давній оригінал; а також перевидання класики, що актуалізують відомий текст за рахунок новаторського підходу до художнього оформлення (до речі, ось ще один спосіб переосмислення літературного канону!).
Фестивальна частина Франкфуртського ярмарку виглядає «вишенькою на торті». Загальних заходів небагато, учасники і теми ретельно відібрані (з-поміж українських авторів, запрошених виступити цього року, були популярні у німецькомовному просторі Сергій Жадан та Юрій Андрухович); натомість на стендах постійно відбуваються зустрічі із авторами, читання, пригощання національними стравами та напоями – які цілком нормально сусідять із діловими переговорами. Така собі ілюстрація симбіозу культури та бізнесу.
Почесним гостем Франкфурту – 2015 стала Індонезія. Такий статус для країни – це нагода ще раз презентувати себе для усього світу. «17 000 islands of imagination” – саме під таким гаслом Індонезія заявила про себе. У окремому спеціально виділеному павільйоні представили не лише індонезійські книжки різними мовами (сучасні видання здебільшого виглядали цілком вестернізованими і національну специфіку відбивали хіба тематично). Тут знайшлися неонові острівці – специфічне освітлення було важливою частиною оформлення простору – і для сучасного мистецтва, і для коміксів, які посідають важливе місце у місцевій культурі, і для історичних пам’яток писемної культури: текстів, зафіксованих на пальмовому листі, бамбукових пластинах… Ще одним штрихом до брендування Індонезії стали міні-виставка спецій – власне, з неї й починалося знайомство відвідувача із «островами» – та ресторан національної кухні, розташований зовсім поряд із павільйоном.
Долучилися до розкриття «індонезійської теми» й місцеві інституції: так, у Художньому музеї відбувалася виставка індонезійського сучасного мистецтва; охочі могли придбати квиток на ланч чи обід у відповідному екзотичному стилі тощо. Загалом, відчувається, що книжковий ярмарок справді є важливою подією для усього Франкфурта: у останні два дні, коли квитки продають непрофесійним відвідувачам, територія експоцентру буквально переповнена людським потоком. Та що там, навіть у численних церквах відбуваються заходи, які стосуються світської літератури, – і це окрема програма.
Скільки із цих людей, втягнених у орбіту гігантської події, є любителями літератури або пристрасними читачами? Ботанік не зобов’язаний любити квіти, так само, зрештою, як і агроном не повинен постійно прикрашати оселю свіжими букетами. Усвідомлення того, що друковане слово – це не тільки втілення духовності, означає ще й заперечення маргінальності культурної, гуманітарної, книжкової сфери. Це не нафта і не кокаїн, але комусь приносить не менше задоволення й прибутків. А у певній перспективі має не менший вплив, ніж політичні інтриги і торгівля зброєю.
Авторка вдячна Гете-інституту в Україні за підтримку поїздки на Франкфуртську книжкову ярмарку.
Всі фото: Оксана Щур
