Для більшості українців Чехія асоціюється із заробітками або відпочинком, але є частина співвітчизників, для яких ця країна відкрила двері своїх університетів та стала джерелом інформації для наукових досліджень. А яке навчання та пошуки можливі без бібліотеки? Чеські книгозбірні вражають українців своїми технічними можливостями і простотою в користуванні, тому, звісно, хочеться аби й вітчизняні бібліотеки перебирали їхній досвід.
Україна – це найбільша бібліотечна мережа, Чехія – нові підходи до ролі бібліотек
Порівнювати бібліотеки України й Чехії можна у багатьох аспектах. Почнемо з кількісного співвідношення. Якщо в Чехії при населенні трохи більш ніж 10 млн осіб працює 5 360 публічних бібліотек, то в Україні на 42,8 млн мешканців припадає майже 40 000 книгозбірень, з них 18 тис. – публічні. Україна має одну з найгустіших бібліотечних мереж у світі. Але в середньому одна чеська бібліотека обслуговує більше читачів, ніж українська. Друга й основна відмінність полягає у видах і підходах до надання послуг. У Чехії бібліотеки, згідно з Третім законом про бібліотеки 2001 р., зобов’язані виконувати чотири основні функції: надавати усну та письмову бібліографічну й фактографічну інформацію, надавати доступ до інформації з фонду бібліотеки або з фонду іншої бібліотеки за допомогою МБА (міжбібліотечного абонементу), до інформацій з інших інформаційних ресурсів та надавати безкоштовний доступ до інформації в Інтернеті. Нині немає жодної бібліотеки без комп’ютера та доступ до Інтернету. Зареєструвати нову бібліотеку без доступу до Інтернету неможливо! Натомість в Україні тільки 3 тис. книгозбірень можуть похизуватися Інтернетом.
Крім того, бібліотеки здійснюють культурну, виховну й освітню діяльність та видають тематичні публікації. Іншими словами, в чеській бібліотеці вам не доведеться нудьгувати, навіть якщо ви не візьмете до рук жодної книги чи не блукатимете світовою мережею. Для відвідувачів проводяться різноманітні лекції, семінари (особлива увага приділяеться інформаційній грамотності), зустрічі з літераторами, режисерами, дизайнерами, науковцями, політиками тощо, організовуються перегляди та обговорення фільмів, різноманітні воркшопи, мовні клуби тощо.
За нормами Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій (The International Federation of Library Associations and Institutions (IFLA), яка представляє інтереси бібліотечних та інформаційних працівників, і однією з функцій якої є розроблення та заохочення стандартів бібліотечних послуг та інформації, бібліотеки повинні поповнювати свій фонд приблизно на 10 % щороку, інакше вони трансформуються в архіви чи музеї. Така рекомендація міститься і в Методиці для публічних бібліотек, виданій Міністерством культури ЧР. На жаль, українські книгозбірні цього принципу не дотримуються, одержують дуже мало якісної літератури, про іноземних авторів навіть не говоримо. До того ж і законодавча база недосконала: в Україні, крім Закону про бібліотеки, є ще вісімдесят різних нормативних актів, які суперечать один одному.
Ви скажете, що й українські книгозбірні мають подібні до чеських функції. Так, але основна відмінність бібліотек полягає якраз у реалізації завдання «надання доступу до інформацій», що в чеському розумінні означає доступ не тільки до інформації, розташованої в конкретному бібліотечному фонді, а й до інформації на інших ресурсах, особливо до інформації державних органів та органів самоврядування. Якраз вона міститься на сайтах відповідних органів і без доступу до Інтернету тут не обійтися. Кожна міська чи сільська рада в Чехії має свій сайт, де можна знайти, наприклад, конкретну інформацію про діяльність органів і витрачені державні й комунальні кошти. А в Україні ви знаєте багато сільрад, що мають власні сайти? Чи спробуйте поцікавитися, як господарювала якась районна адміністрація (скільки коштів одержала та витратила за минулий та попередні роки). Та навіть міністерства не поспішають поміщати на свої сайти інформацію, що має публічний інтерес, наприклад, щодо фінансових витрат. Якщо в Чехії людина може реалізувати своє право на інформацію у тій самій бібліотеці (бо законом прямо встановлено обов’язок бібліотеки надати доступ до інформації на Інтернеті), то наша країна все ще продовжує на законодавчому рівні розробляти механізми для його реалізації. Бабці з села навіть на думку не спаде, що можна піти в бібліотеку й через Інтернет на сайті державного органу, до прикладу, дізнатися, які документи потрібні для оформлення пенсії чи субсидії. Інформаційна грамотність в Україні поки що бажає кращого. Ось тільки недавно громадяни України одержали право надсилати звернення он-лайн до влади. Приємно, що українські бібліотеки вже починають реагувати на такі нововведення. Наприклад, Центральна бібліотека ім М.Л.Кропивницького ЦБС для дорослих м. Миколаєва уже організовує доступ до електронних інформаційних ресурсів органів влади та адміністративних послуг, зокрема онлайн-звернення до органів влади. Підтягуються й інші бібліотеки.
Тут якраз потрібно згадати про роль та завдання бібліотекаря. Чеські колеги добре розуміють, що бібліотекар є інформаційним провідником. Як правило, це високоосвічена за фахом людина, яка допомагає орієнтуватися в світі інформації, порадить, де і як здійснювати пошук. Тому професія бібліотекаря є дуже престижною в Чехії, а книгозбірня є центром громади, що об’єднує мешканців села, міста тощо. Бібліотека є місцем, де кожен може проводити свій вільній час, принести і реалізувати певну ідею чи намір. Звичайно, так було не завжди. До 90-х років ХХ ст. бібліотеки в Чехії, згідно з другим Законом про бібліотеки 1959 р., були центрами соціалістичної освіти й виконували ідеологічну функцію. Після Оксамитової революції 1989 р. бібліотеки зазнали змін відповідно до диктованих часом змін самого суспільства. А от українські ще досі не очистилися від нальоту «радянщини».
Більшість українських колег досі вважають, що основне завдання бібліотекаря – «охороняти» книгозбірні від читачів. Працівниця Слов’янської бібліотеки Національної бібліотеки Чеської республіки, україністка та перекладачка Ріта Кіндлерова, яка часто буває в Україні та спілкується з українськими бібліотекарями, вражена ставленням українських колег до своєї роботи, придумуванням ними різноманітних перешкод у доступі до бібліотечних фондів і видачі книг. Коли вона востаннє була у Львові й розповідала місцевим бібліотекарям, що в Чехії старі книги і рукописи видаються читачам у користування, на неї дивилися, як на схиблену. На її погляд, багато працівників у бібліотеках просто не потрібні, вони просто протирають штани і розробляють якісь нікому непотрібні методологічні брошурки та їздять на часто беззмістовні конференції. Немає жодної спільної місії бібліотек. Це підтверджує і директор Наукової бібліотеки НаУКМА, кандидат історичних наук, голова секції університетських бібліотек Української бібліотечної асоціації Тетяна Ярошенко. Ось її слова трирічної давності: «Так, стан справ в українському бібліотекознавстві на загал критичний. Відсутня будь-яка координація, кожен робить що хоче самотужки. Немає ні національної політики, ні національних програм… Зате маємо найбільшу кількість бібліотек – 40 тисяч. Порожніх, холодних, незатишних, без нових надходжень». Відтоді стан справ, на жаль, сильно не змінився.
Національна бібліотечна політика – основа діяльності книгозбірень
У кожній розвинутій державі на Заході, і в Чехії зокрема, національну бібліотечну політику формує Національна бібліотека, що є центром бібліотек, координує їх діяльність, виконує функцію Національної агенції ISBN (в Україні цю роль виконує Книжкова Палата), розробляє різні бази даних, електронний зведений каталог (його в Україні взагалі не існує), національну бібліографію (в Україні цю функцію виконує Книжкова палата України, наразі бібліографія тільки розробляється, а інформаційна пошукова система не дуже зрозуміла). Ключова функція Національної бібліотеки полягає в розробленні стандартів у бібліотечній справі та методичних матеріалів. Щодо стандартів, то в Україні, знову ж таки, немає такої організації. Україна має вісім національних бібліотек, але жодна з них не виконує функцію національної бібліотеки. Ось тільки в листопаді 2014 р. при Міністерстві культури України було створено міжвідомчу робочу групу з питань формування стратегії розвитку бібліотечної справи в Україні, якою розроблено проект Концепції якісних змін бібліотек задля забезпечення сталого розвитку України (до 2025 року), на основі якого наразі розробляється проект Стратегії розвитку бібліотечної справи до 2025 р.
У Чехії Концепцію бібліотек на кожних 5-6 років та різні нормативні документи розробляє Бібліотечний Інститут Національної бібліотеки Чеської Республіки (Knihovnický institut Národní knihovny České republiky), який є уповноваженим органом Міністерства культури та координує різні програми та ініціативи, спрямовані на розвиток публічних бібліотек, надає консультації бібліотекам, організовує різні курси для бібліотекарів, координує програму VKIS (veřejných knihovnických a informačních služeb – публічних бібліотечних і інформаційних служб). У рамці VKIS, фінансованій Міністерством культури ЧР, усі бібліотеки мають можливість одержати грант. Програма діє з 2000 року й виконує ключову функцію в реалізації інформаційної політики Чехії. Програма розділена на 9 субпрограм, спрямованих на забезпечення бібліотек технологіями та Інтернетом, оцифрування, формування зведених каталогів, підвищення кваліфікації бібліотекарів та батаго іншого. (У Міністерстві культури ЧР є всього 5 людей, які курують бібліотеки, та відсутня будь-яка інституція, яка виконувала б координаційну діяльність книгозбірень, а також відсутні будь-які національні програми. Це все здійснює Бібліотечний Інститут, тобто державні органи ніякі вказівки бібліотекам не дають.)
В Україні частково таку функцію виконувала програма Бібліоміст. Також у Чехії існують три бібліотечні асоціацій – Асоціая бібліотек вищих навчальних закладів, Асоціація бібліотек (публічних) та Спілка бібліотекарів та працівників галузі інформаційних послуг Чеської республіки, які реально просувають бібліотечні ідеї, розвиток бібліотек та взагалі професії бібліотекаря. У нас в Україні реально щось робить Українська бібліотечна асоціація (УБА), яка, за словами директора програми «Бібліоміст» Матея Новака також отримувала фінансову допомогу та розвинула свою діяльність завдяки «Бібліомісту». Після її закінчення УБА доведеться шукати інших джерел фінансування.
Бібліоміст – якісна зміна українських бібліотек
«Бібліоміст» якісно змінив частину українських бібліотек за останніх кілька років. Ця програма є частиною проекту «Глобальні бібліотеки», який фінансується Фундацією Білла та Мелінди Гейтс. Фундація допомагає бібліотекам у менш розвинених державах модернізуватися й надавати послуги, яких вимагає сучасне інформаційне суспільство. За словами директора програми «Бібліоміст» Матея Новака, менеджера IREX (Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів), програма, як правило, розрахована на 5-6 років і передбачає обладнання публічних бібліотек комп’ютерною технікою та навчання бібліотекарів роботі з новітніми технологіями на базі 25 тренінгових центрів та підвищення рівня комп’ютерної грамотності населення в бібліотеках-учасницях по всій країні. Гранти, тобто гроші на вищезгадані потреби та навчання бібліотекарів, отримали бібліотеки-переможниці, які написали проекти й узяли участь у конкурсі. За 5 років було обладнано в Україні понад 2 000 бібліотек, проведено 3 703 різних курсів, пройшли навчання 35 833 бібліотекарі. Радує, що «Бібліоміст» продовжили ще на один рік – до жовтня 2015 р. Взагалі всі програми, в рамках яких відбувалася модернізація бібліотек – LEAP (Library ElectronicAccess Project), Window on America та Internet Access and Training Program (IATP) були фінансовані з США. Чеські бібліотеки також багато яких програм реалізували завдяки американській підтримці.
Чеська система бібліотек та джерела їх фінансування
До 1989 р. усі бібліотеки в рамках адміністративно-господарської системи підлягали централізованому керуванню. Після змін в 1990-х роках у підпорядкуванні Міністерства культури ЧР залишилися тільки три бібліотеки: Національна бібліотека Чехії (Прага), Бібліотека та друкарня для незрячих імені К. Е. Мацана (Прага) й так Моравська земська бібліотека (Брно). Всі інші – сільські, селищні, міські, районні, обласні – перейшли в підпорядкування свого засновника, тобто сільська та селищна бібліотека фінансувалася сільською, селищною радами, районна і обласна – відповідно районною та обласною адміністраціями. Тут варто доповнити, що з грудня 2002 року було скасовано всі районні адміністрації включно з усіма відділеннями, тобто і районні бібліотеки, які були їх частиною. Всі ці дії було здійснено суто з економічних причин. Районні бібліотеки стали складовою міста, села чи селища. Сільські та міські бібліотеки залишилися без будь-якої методичної допомоги, працювали до 15 годин на тиждень, а працівниками бібліотеки були переважно волонтери, люди без фахової освіти. Тоді в Бібліотечний закон було внесено зміни, згідно з якими на обласні бібліотеки було покладено регіональну функцію, тобто вони змушені надавати методичну допомогу сільським і міським бібліотекам, забезпечувати матеріально-технічну базу, обіг та обмін фондами між бібліотеками, організовувати курси для бібліотекарів, вести статистику бібліотек, допомагати при ревізіях, закуповувати книги для непрофесійних бібліотек, обслуговувати (сервіс) автоматизовану бібліотечну систему (АБІС). Цю функцію вони можуть делегувати деяким окремим бібліотекам. Так, обласні бібліотеки стали головним гарантом доступності публічних бібліотечних і інформаційних послуг у своєму краї (області).
Підхід до читача – надати максимальні зручності
Перше, що вражає українців у чеських книгозбірнях – простота і зручність у користуванні, адже їхній підхід – забезпечення максимальної зручності для читачів. Фонди чеських бібліотек різноманітні та наповнені новими книгами. Майже всі бібліотеки, зокрема й маленькі сільські, мають on-line каталоги, де читач має змогу, не заходячи до бібліотеки, знайти всі книги, які його цікавлять. За їх допомогою читач також може пролонгувати чи резервувати книги. І ці послуги надаються 24 години на добу. Звичайно, є ще певна кількість бібліотек, які, наприклад, мають АБІС (автоматизовану бібліотечну інформаційну систему), але не мають оплаченого модуля OPAC, i споживач не має можливості переглянути каталог, або мають паперові каталоги. Та головне, що бібліотеки мають компютери та інтернет. Чеські бібліотеки також зробили вже певні кроки щодо оцифрування фондів бібліотек, тому читач має змогу ознайомитися з книгами, які фізично перебувають в інших бібліотеках. Бібліотеки впродовж останніх 20 років трансформувалися в інформаційні центри, де споживачеві допоможуть знайти і вільнодоступну інформацію, й інформацію державних органів та органів самоврядування. Українські бібліотеки в даному напрямку тільки починають розвиватися. Бібліотекарям слід зрозуміти, що читач повинен бути рівноцінним учасником процесу творення літератури та культури читання. Бібліотеки мають притягувати читачів усіх вікових категорій, особливо дітей та пенсіонерів, розвивати навики читання у дітей. У Чехії цьому приділяють велику увагу – впродовж року бібліотеки проводять різні програми для дітей, спрямовані для заохочення читання/
Щодо читання, то чехи мають досить високу, розвинену культуру читання. Кожні три роки Інститут чеської літератури Академії наук ЧР за фінансової допомоги Міністерства культури та в співпраці з Національною бібліотекою проводить дослідження, як читають чехи. Так, у 2013 р. серед чехів було 84 % читачів (це досить високе число, порівняно з 40-50% в Україні) і лише 16 % «нечитачів». Найбільша кількість читачів – у віці від 35 до 44 років. Дарувати книгу в Чехії – це вияв смаку та культури (у 2013 році 60 % респондентів відповіли, що книгу їм хтось подарував). Пригадаймо слова відомого американця Джіма Трілейса: «Народ, який мало читає, мало знає, – а відтак приймає неправильні рішення вдома, в магазині, в суді й на виборчій дільниці. Тому може статися, що неграмотна більшість може переголосувати грамотну меншість – а це дуже небезпечний аспект демократії».
