Юрій Андрухович у матеріалі своєї авторської колонки на Deutsche Welle пише про експеримент над собою, що полягав у перегляді російського телебачення впродовж двох діб у гірській місцині, відрізаній від інтернету.
«Чергуючи на екрані Михалкова з Примаковим, російське телебачення досягало свого неминучого фізіологічного ефекту – я втягувався і звикав», – розповідає письменник у своєму дописі «Той, що пройшов зомбування».
Андрухович провів вихідні у Карпатах, в околиці Верховини. Інтернету в господарів не було, зате було супутникове телебачення. І хоч українські телеканали можна дивитись, зазначає автор, з російськими місцевому населенню якось звичніше.
«Чергуючи на екрані Михалкова з Примаковим, російське телебачення досягало свого неминучого фізіологічного ефекту – я втягувався і звикав». На другу добу, пише Андрухович, що без одного, що без іншого йому робилось якось порожньо і незатишно: «У мене прорізувався умовний рефлекс».
До того ж, більшість новин, що стосувалися Росії, були позитивно забарвленими: це і перемога російського спорту на Європейських іграх в Баку, і привітання президента Путіна з нагоди «тріумфального» виступу збірної, сюжети про чергові успіхи в «імпортозаміщенні», арктичному судноплавстві, вітчизняному книговиданні та про майбутнє російської космонавтики. У той час «з-за кордону ж долітали суцільні зойки і стогони: Туніс із його закривавленими пляжами, Тайвань із вибухами в аквапарках, Греція з неминучим дефолтом, розгублений і вже напіврозвалений антиросійськими санкціями Євросоюз», – розповідає письменник. Особливе та почесне місце, за його словами, «посідав наш рідний «Юго-Восток».
«Світ поза кордонами Росії здавався просто жахливим, сповненим небезпек, таємних течій, нищівних планів і самовбивчих намірів», – пише він.
Що цікаво, під час перегляду кількагодинного політичного ток-шоу у письменника склалося враження, що навіть мікрофони у захисників «київського режиму» працювали тихіше, аніж в їхніх переконливих конкурентів.
«Особливе ж мистецтво монтажу полягало в тому, що вони, ці «прохунтівські» учасники передачі, якось майже ніколи не мали що відповісти, а коли комусь із них це вряди-годи вдавалося, то це виявлялось якось уже цілком невпопад», – каже Андрухович.
У підсумку він називає «телепрограму дня» ретельно спланованою атакою на свідомість.
Джерело: Телекритика
Улюблений сайт літературної критики
