«Та насправді немає в Україні проблем із книжковим ринком», – каже мені вірменський видавець.
«Я працювала із українськими видавцями, і вони дуже професійні», – ділиться німецька лекторка.
«Як ви виживаєте, з такими накладами і цінами на книжки?» – запитують грузинські колеги.
Я приїхала до Тбілісі вивчати найновіший досвід німецького книговидання. Привіт, я Оксана, я з Києва, у Києві проживає п’ять мільйонів людей, тоді як в усій Грузії – чотири мільйони; я працюю у маленькому видавництві (видавництво «Комора» – від ред.) і тому можу відкоментувати багато речей: правописні проблеми, літературний процес, купівля прав, робота з грантовими проектами, промоція, податки, книгарні; ні, я не керівник департаменту продажів, реклами чи чогось там іще, просто швидко вчуся всьому, чому треба. Так, в Україні багато професійних людей, це нескладно, пояснюю я, ну бо коли постійно лупаєш сю скалу, то усі скілз апгрейдяться, правда ж?
Спікери з Німеччини розповідають про західний досвід. Значна частина інформації про маркетинг, визначення своєї місії та цільової аудиторії, розширення мережі збуту, продаж і купівлю авторських прав згодиться в майбутньому: ми маємо бути готовими до реформування засад співпраці на ринку й брати в цьому активну участь. Деякі іновації уже намагаються впроваджувати в Україні – як-от продаж книжок у великих мережевих супермаркетах, нішевих крамничках або формування спеціального складу збуту як ланки-посередника між видавцями та книгарнями. Участь у міжнародних книжкових ярмарках, купівля-продаж прав на тексти та ілюстрації теж стають у нас звичною практикою. Специфіку напряму діяльності треба знати заздалегідь – західні експерти під час нашого семінару окреслюють підводні камені, розповідають про те, на що варто звернути увагу в контракті.
Перерви на каву – нагода розпитати, як працюють інші. Грузини скаржаться: аграрна країна, купує і читає книжки стале невелике коло людей. Цифри накладів і динаміка продажів тут такі самі, як і в Україні. А коло потенційних споживачів, отже, менше в десять разів. Як його розширити – адже простір, де читають грузинською, невеликий, а на додачу є конкуренція з російською, а тепер ще й з англійською мовами?
Книжка – не абсолютний синонім літературного твору. Це не лише текст; це проект. Покупець може бути поціновувачем не поезії, а красивого оформлення. Чому б не продати йому насамперед ілюстрації, а не текст? Якщо національна література слабка, а на додачу ще й перекладачів мало, то світові можна запропонувати оригінальні малюнки. (До слова, українські видавці теж активно використовують такі можливості).
Атмосфера та розташування Тбілісі сприяє тому, щоб зробити місто майданчиком для конференцій, семінарів, фестивалів, такою собі «лабораторією ідей». У Грузії є Національний центр книги (Georgian National Book Centre), який займається промоцією грузинської літератури у світі, підтримкою перекладів, організацією подій. Окремий напрям – освіта: постійно відбуваються заходи для видавців та перекладачів. (Із перекладачами тут справді проблема: переклад із других мов вважається нормою; із критиками, до речі, теж: їх буквально одиниці, і створити кілька конкурентних сайтів на кшталт «ЛітАкценту» через це майже неможливо).
Ще одна інституція – Book Art Center, що об’єднує ілюстраторів та художників: тут молоді митці вдосконалюють професійні навички, набувають досвіду, вчаться презентувати себе на місцевому та міжнародному ринку.
Торік відбувся фестиваль Tbilisi Book Days. Письменники, ілюстратори, менеджери культури з різних країн взяли участь у читаннях, воркшопах, дискусіях. Частину програми фестивалю становили обговорення того, як представити свій продукт на світовому ринку; йшлося, зокрема й про позиціонування бренду Грузії: у 2018 році країна стане почесним гостем Франкфуртського книжкового ярмарку, а це потребує вироблення належної концепції саморепрезентації. Грузинські менеджери визнають: ярмаркова частина фестивалю дуже важлива для видавництв; багато людей приходять сюди саме придбати книжки. Тбілісці, котрі відвідували Київ під час Книжкового Арсеналу, захоплені надзвичайною популярністю цієї події й кількістю відвідувачів. У Грузії книжкові фестивалі такого ажіотажу поки що не викликають. «Весь Київ прийшов на Арсенал? Та що ви, це ще не весь Київ», – пишаюся я.
І, звісно, тут дуже відчутна підтримка Заходу: консультативна, організаційна, фінансова. Численні міжнародні проекти реалізуються саме за підтримки провідних іноземних фондів та інституцій.
Хто працює у сфері культури та книговидання Грузії? Кадри, як і в кожній країні, приходять сюди із різних галузей. Але важливо, що в університеті саме на філологічному факультеті є напрям «видавничий менеджмент» – тобто передбачається, що фахівець отримає гуманітарну освіту, а також базові знання для подальшої практичної роботи. Складно оминути гендерний аспект: тут працює дуже багато ефектних освічених жінок. Ситуація подібна до української: чоловік тут або директор чи майбутній керівник, або вічний хлопчик. Відмінність: жінки тут менше від такого страждають – або не роблять із цього проблеми.
На проспекті Шота Руставелі я знайшла дві книгарні. У одній – книжки переважно грузинською, більшість видані на дешевому папері й виглядають гірше, ніж асортимент української «Є». Є окремий стелаж для книжок російських видавництв. Російськомовні книжки місцевого виготовлення не відділені від літератури національною мовою. Друга – книгарня-кав’ярня. Тут продаються видання лише іноземними мовами (тобто і російською теж). Приємність, якої я в Києві не зустрічала: є поличка із творами грузинських авторів іноземними мовами.
Здається, вперше я відчула себе людиною із великого міста, із великої країни, людиною не-з-маргінесу. Рефрен про сорок п’ять мільйонів населення не втихав, тому що ним відповідали на майже всі мої скарги. Поруйнований ринок збуту? Низькі наклади? Проблеми з прозою, літературною критикою і чимось іще? Камон, вас сорок п’ять мільйонів, у вас такі перспективи.
Одним із завдань цього воркшопу було формулювання місії видавництва. Я зімпровізувала: змінити суспільство за допомогою своїх книжок. Я не ідеалістка, проте вірю, що робота над собою, наполеглива праця не для галочки, успішний пошук однодумців сприяють позитивним змінам довкола – це правда, це частина мого життєвого досвіду. При цьому варто пам’ятати про базові моральні принципи. А, і якщо чогось не вистачає: ринку, атмосфери, середовища – то це не означає, що його немає й не буде. Можливо, варто переформулювати завдання. Або роззирнутися довкола.
Авторка висловлює подяку Франкфуртському книжковому ярмаркові, Грузинському національному центру книги, Гете-інституту за можливість участі у тренінгу для видавців “Spotlight on modern book publishing” (Тбілісі, Грузія).
Читайте також:
Анастасія Левкова. Про книголюбів маленької країни
