Буквально місяць тому було опубліковано запис, на якому, можливо, останній великий російський поет Бродський декламує сумновідомий нам вірш “На незавимость Украины”.
В авторстві цього тексту й так ніхто не сумнівався, але “дискусія” зринула масштабна: і про Бродського зокрема, але й про відповідальність митця загалом. Що можна, а чого категорично не слід пробачати навіть неймовірно талановитому письменникові? Що змінює в оцінці творчого доробку політична позиція автора і чи може вона, ця позиція, перекреслювати його художні здобутки? І чи, врешті, важливі нам мотиви цих учинків, а чи можна обмежить лише категоричною констатацією: “він/вона – паскудна людина”?
ІNSIDER вирішив розібратись у цьому, щоправда, залишивши самого Бродського дещо на потім (друга частина матеріалу буде опублікована 16 червня). А поки – п’ять, без сумніву, видатних і непересічних письменників, із різних країн і регіонів, але в чомусь дуже схожих і подібних: в якийсь момент усі вони приймали непопулярні – а то й просто хибні – політичні рішення. Норвежець, росіянин, француз, українець і австрієць.
Читайте тут:
Право на помилку: як великі письменники співпрацювали з режимами
Улюблений сайт літературної критики
