“Укріпи уми свої і пошли в дорогу. Горе, коли ради домашніх печалей ум мореходця дивиться назад”, – виписав із стародавнього морського статуту демобілізований з далекосхідного флоту Григір Тютюнник. Ті чотири роки він був дивним сухопутним (степовим) мореходцем. Увесь вільний час переважно читав. Про Тихий океан, який навряд чи міг не справити враження, не залишив ні одного художнього рядка. “У мене он брата ніби в ясир взяли”, – говорив про той час старший Тютюнник. То чому ж не відпускали Григора домашні печалі і в яку таку дорогу приготовлявся він послати свої укріплені уми?
Продовження – тут.
ЛітАкцент
Улюблений сайт літературної критики
