Сергій Жадан у колонці на DW розмірковує про сприйняття України у світі сьогодні.
“Про Україну говорять і сперечаються, розпитують, авторитетно висловлюються. Все правильно – кров завжди привертає увагу, смерть так чи інакше примушує тебе обернутись і відволіктися від твоїх справ. Реагують усі, увагу звертають усі. Просто реагують по-різному – хтось питається, чим можна допомогти, а хтось понад усе намагається не потрапити в мейнстрім. У кожного свої уявлення про співпереживання та справедливість. А також – про біль і розпач. У кожного свої джерела інформації. І свої канали фінансування, якщо вже на те пішло. Десь же вони беруть ці брошури, хтось же фінансує діяльність усіх цих політичних гуртків та незалежних центрів, що засуджують сьогодні в Європі “українських фашистів”. Україна далі лишається в центрі уваги, лякає, турбує, викликає співчуття, викликає роздратування, викликає бажання допомогти, чи, щонайменше, зрозуміти.
Нам в Україні часто здається, що нас залишили в цій війні сам на сам зі злом та несправедливістю, що розраховувати просто немає на кого. Мабуть, це не зовсім так, мабуть, ніколи не слід забувати, що нас підтримують і за нас переживають мільйони людей по цілому світу. Інша річ, що розраховувати все одно потрібно передусім на себе. Та й переконувати малознайомих тобі людей у сумнівності переваг канібалізму – не найпродуктивніше витрачання вільного часу”, – пише він.
Улюблений сайт літературної критики