Про декого з представників української літератури можна говорити: «Лишив яскравий слід». Лебедині пісні інших письменників можна видавати цілими збірками «золотих хітів». Хтось несподівано гучно з’являється, а потім — сходить на пси. Інші увесь час інтригують й епатують, старанно ховаючи за модним шматтям власні рани та болі. Хтось пише для публіки, хтось для членів журі, хтось — у стіл.
Нічого цього не можна сказати про українського письменника Тараса Прохаська. Не можна просто через те, що він тут наче від початку часів. І, видається, буде завжди. Не вигадує нічого, не страждає від незадоволеного марнославства. Уникає гучних публік, фальші, неправд. Пише.
Успішний українець Тарас Прохасько каже, що дуже важко переживає зміни, а тому головною відповідальністю письменника вважає фіксацію. Його тексти — фіксація тієї дійсності, яку він бачить.
Продовження – тут.
Улюблений сайт літературної критики
