30 вересня, у Міжнародний день перекладача, перекладачки та дослідники нагадати публіці про тих, хто уможливлює читання світової літератури та наукових досягнень українською – і цим також впливає на обличчя української культури та освіти.
Переклад художньої та наукової літератури залишається для інтелігенції розкішшю – переважна більшість перекладачів займається також іншими видами фахової діяльності. Про це дозволяють судити попередні результати дослідження умов праці перекладачів, представлені Іриною Когут з Центру дослідження суспільства. Це дослідження, ініційоване Творчою спілкою перекладачів та письменників за підтримки Goethe-Institut в Україні та Фонду Рози Люксембург, базується на нерепрезентативному опитуванні перекладачів художньої та наукової літератури, які видавали свої тексти в Україні протягом останніх 5 років, а також на аналізі напівструктурованих інтерв’ю.
До перекладацької роботи спонукають не стільки фінансові чи кар’єрні стимули, скільки любов до текстів, з якими працює перекладач, і сама можливість впливати на формування культури. Її поєднання з іншою роботою пояснюється передусім низьким, з погляду перекладачів, рівнем оплати праці. Це призводить до подвійного навантаження, через яке перекладачі змушені працювати протягом тижня майже на один робочий день більше, ніж передбачено українським законодавством, і не мають достатньо часу на відпочинок.
У відсотковому вираженні частка часу перекладу у загальному робочому часі перекладачів у 2-2,5 рази перевищує частку доходів від перекладу у їхніх загальних доходах. Це свідчить про те, що переклад художньої та наукової літератури фінансово є менш привабливим видом діяльності, ніж види додаткового заробітку. Так, загальний середній місячний дохід перекладачів у середньому становить 5531 грн. на місяць (загальний мінімальний місячний дохід – 2706 грн.), але заробіток від перекладу – лише 22% цієї суми. Закордонні перекладацькі стипендії, хоча часто і є високими, не можуть принципово змінити ситуацію: 79% опитаних перекладачів ніколи не отримували стипендії для перекладацького стажування за кордоном.
Лише 21% респондентів визначили матеріальне становище свої родини як забезпечене.
42% опитаних виконують також здебільшого неоплачувану організаційну роботу над перекладами (в середньому 9 годин на місяць), 56% – здебільшого неоплачувану промоцію перекладу (близько 6 год на місяць).
Перекладацьку роботу ускладнює також її нестабільність: половина опитаних перекладачів мають перерви у фаховій діяльності до 6 місяців. 73% з них отримують гонорар після завершення перекладу книги, що означає нерівномірність доходів. Переважна більшість перекладачів (79%) інколи або частіше робить переклади на підставі усної домовленості, не маючи юридичних важелів впливу на ситуацію в разі порушення видавництвом його зобов’язань, що певної мірою пояснює «безконфліктність» перекладачів: 54% кажуть, що не мали конфліктів з видавництвами (хоча з тих, у кого вони були, у 57% вони стосувалися саме оплати праці), а наявні професійні об’єднання також зрідка спроможні допомогти у разі конфлікту з видавництвом.
Попри це, перекладачі цінують свободу розподілу робочого часу і зміст своєї роботи, якою вони переважно задоволені і яку не збираються кидати. Це дозволяє вважати, що існування перекладної літератури в Україні радше завдячує ентузіазму перекладачів, аніж книжковому ринку.
Дослідження соціальної ситуації перекладачів ще триває, наприкінці листопада 2014 буде його результати будуть обговорені на круглому столі у Києві.
Джерело: Творча спілка перекладачів і письменників
Улюблений сайт літературної критики
