Інтерес європейських сусідів до нашої країни значно пожвавішав після революційного Майдану,однак не всі готові збагнути суть нинішніх змін в Україні. Нерозуміння контексту дуже пов’язане з тим, що наша література для них нерідко – terra incognita. “Читомо” публікує частину дискусії літературознавця, перекладача, засновника сайту Eurolution.doc Андрія Бондаря та перекладачки, співзасновниці спілки «Трансліт», організаторки проектів, які презентують Україну німецькій публіці, Клавдії Дате.
Пропонуємо вам погляд німецької громадянки:
- У Німеччині не знають літератури, а відтак і самої країни – це ключовий момент. Існує постколоніальний синдром – Росія досі говорить за весь пострадянський простір. А в Німеччині слухають і не розуміють, що це неправда. Намагалася донести інформацію журналістам, приміром, голос Ярослава Грицака, а вони відмовили. Навіть коли Україна була на перших шпальтах світових газет, у Німеччину важко було достукатися. Питали: чому не лишили Януковича? Вони ж його вибрали. І це в часи культурної комунікації.
- Після блискавично перекладеного листа Андруховича були різні реакції. Дехто казав: нарешті почали казати правду. Хтось критикував, бо начебто не висвітлювали російської позиції. Недобре, що інформаційна система починає працювати з листів – треба через медіа. І далі спостерігаю, що медійна політика і несприйняття продовжується.
- Я організувала акцію «Вірш для України» – щодня в інтернеті виставляла вірш українського автора. Їх перекладали іншими мовами, читали в літературних будинках Німеччини. Добре продавалася видана там книжка «Майдан», де поруч із українськими представлені польські та російські автори. У пресі написали близько 40 рецензій. Цими та іншими виданнями («Горілка для воротаря», «Скайп-мама») представляли різноманіття української літератури.
- Має бути структура, постійний притік інформації, її надійні джерела. Це не волонтерська, а системна робота з фінансуванням.
Джерело: Читомо
ЛітАкцент
Улюблений сайт літературної критики
